Що в імені твоєму...
Ще порівняно недавно
(поки не з’явилися важливіші теми) різні інтернет-ресурси навперейми
опікувалися іменами для немовлят: які слід давати, а які – в жодному разі, писали
про імена «щасливі» й «нещасливі». Проте, з огляду на коментарі, нікого й ні
в чому не переконали. За радянських часів заборонялося «вигадувати» ім’я для
дитини. Зовсім не те нині. Знайшлися дослідники, котрі з’ясували, якими іменами
українці нарікають своїх дітей при народженні, пише www.city536.com. Їй-право,
важко повірити: дівчаток – Естер-Адесса, Мальвіна-Вікторія, Рейчел-Аданна,
Султанпаша (!), Еліф Су тощо; хлопчиків – Добриня Нікітін (наприкінці саме
«н»), Северин Іларіон, Йосеф Север’ян, Лукрецій тощо. А 2009 року
дівчаток-близнюків українські батьки назвали Зіта і Гіта. Доводилося читати й
про дівчаток з іменами Ципа, Попелюшка, Графиня.
Маленькі бідолаги! Чи спадає їхнім батькам на думку, що,
нав’язуючи немовляті власні химерні фантазії, часом символи фанатичної
відданості якомусь рухові, світобаченню, релігії чи ідеї, вони прирікають своїх
дітей на справжні муки в середовищі однолітків? Аби врятуватися, таким «Ципам»
чи «Лукреціям» неодмінно доведеться шукати прийнятних способів
самоідентифікації, й почнуть вони з імені, замінивши своє неоковирне на природне,
близьке й зрозуміле оточенню.
Певна річ, для культурних батьків існують і набагато тонші
мотивації. Приміром, сполучення ім’я і прізвища. Є гарні українські прізвища,
які, проте, погано сполучаються з вигаданими чи явно іноземними іменами.
Скажімо, такі приблизно сполучення, як Анжеліка Гарбузенко чи Джанардано Кожух
тощо не надто милують вухо. Зрештою, варто подбати й про те, аби ім’я й по
батькові теж непогано сусідили. У моїх знайомих Ірини та Юрія народилася
донька. Назвали Юлія. «Юлія Юріївна» вимовити важко, але батьків це не
обходить, мовляв, не вони ж так звертатимуться до Юлі, коли та підросте!
Недавно натрапила на однодумця – в одному з романів Фрідріха Незнанського
героїню звуть Алевтина Филимонівна. Довжелезно, розгойдано. Впевнена, що автор
зустрів у житті жінку з таким ім’ям та по батькові й не відмовив собі у задоволенні
ввести їх у книгу, акцентуючи, що «але-или» робить усе словосполучення
просто-таки кумедним.
Чи впливає ім’я людини на її характер і долю? Теж модна
тема. Мабуть, що так, навіть, сказати б, «диферсифіковано». Доводилося,
приміром, читати (здається, у В. Попова), що літера «р» у повному імені людини
свідчить про наявність у неї твердості, рішучості, а отже, є запорукою
життєвого успіху. Ну, а відсутність такої літери – відповідно... Як на мене,
дуже сумнівно, хоча правда й те, що донині зацікавлене людство так і не
наблизилося до розгадки таємниці імені. Приміром, за однією з теорій, кожне
ім’я – сполучення звуків із певним тембром та висотою, і вони є подразниками,
що впливають на структури головного мозку. Різні імена – різний набір звуків,
тож і психіка людей, котрі з народження дуже часто чують своє ім’я, формується
по-різному, а надалі це позначається на їхніх характерах, тобто на долі. Цікаво
також, що таємницю імені приховано в емоціях, які воно викликає. В кожного
імені своя «музика», вона може бути ніжною, лагідною, а може збуджувати,
насторожувати, напружувати, бути неприємною. Крім того, як відомо, різні
імена майже автоматично асоціюються з певними кольорами, й це також психологічно
чи емоційно впливає на навколишніх.
Назагал загадковий зв’язок імені людини та її характеру й
долі усвідомлювали ще наші далекі пращури. У багатьох народів навіть існував
звичай приховувати справжнє ім’я дитини, замінюючи його іншим – «про людське
око». І сьогодні в деяких країнах дітям при народженні дають одразу кілька
імен, кожне з яких має захищати по-своєму. Зрештою, існують і усталені
традиції: одні дозволяють дати новонародженому ім’я живих батька чи матері, а
інші передбачають, що дитину слід назвати на честь покійного дорогого родича.
Свого часу академік, богослов, священик і лінгвіст Павло
Флоренський видав монографію «Імена», де справді наводить приклади
взаємозв’язку імені й долі. Для підтвердження посилається передусім на
Проспера Меріме: «Меріме – не єдиний письменник, котрому звук імені й
узагалі словесний образ імені відкриває далекі наслідки в долі носія цього імені».
Взагалі, розмірковує Флоренський, існує чимало історико-літературних свідчень
того, що імена персонажів, принаймні для письменників, мають неабияке значення.
Принагідно наводить приклад із часів Великої французької
революції: «До суду революційного трибуналу був притягнутий такий собі де
Сен-Сір. Голова запитує стосовно його імені та прізвища.
– Моє прізвище де Сен-Сір, – відповідає підсудний.
– Не існує вже дворянства! – заперечує голова трибуналу.
– В такому випадку я Сен-Сір.
– Минув час забобонів і немає більше святих.
– Тоді я просто Сір.
– Королівство з усіма його титулами знищено назавжди! –
емоційно реагує голова суду.
І тут у підсудного народжується блискуча думка:
– Якщо так, то в мене взагалі немає прізвища і я не
підвладний закону! – вигукує він. – Я ніщо інше, як відстороненість,
абстракція. Ви не зможете дібрати закон, який карав би відсторонену ідею. Ви
повинні мене виправдати!
Трибунал, збитий з пантелику подібною аргументацією, і
справді виправдав звинувачуваного з таким вердиктом: «Громадянинові
Абстракції пропонується невідкладно обрати собі республіканське ім’я, якщо
надалі він не хоче бути під підозрою».
Звісно, історія радше курйозна, однак принаймі у цьому
випадку Флоренському не заперечиш...
НОВА ХВИЛЯ...
СОЛІДАРНОСТІ
Фінал Міжнародного
конкурсу молодих виконавців «Нова хвиля» традиційно проходить у латвійській
Юрмалі, у концертному залі «Дзінтарі». Не було винятком і літо 2014-го,
грандіозні концерти тринадцятої за ліком «Хвилі» відбувалися з 22 до 27 липня.
За повідомленням inukrnews.com/culture, у день старту музичного фестивалю в Юрмалі
сталося щось неймовірне: саме на момент відкриття співочого змагання до «Дзінтарі»
прибули байкери й місцеві мешканці з українськими прапорами. «Ми хочемо
підтримати Україну в такий важкий час, – сказав представникам згаданого джерела
один із латишів. – Наш мовчазний мітинг символізує те, що Латвія за вас, що ми
проти будь-яких воєнних дій у світі».
Найбільш активного обговорення і у залі, й за лаштунками
удостоївся наш Іван Дорн, котрий заспівав українською «Танок пінгвінів» (ремікс
на хіт 90-х із репертуару групи «Скрябін»). Дорн вийшов на сцену в чорній
футболці із тризубом, а завершуючи свій виступ, у якому постарався показати, як
могли б танцювати пінгвіни, кілька разів проспівав «Будьмо, гей!». Деякі
глядачі аплодували йому стоячи. А Потап і Настя, пише джерело, після свого
виступу перевдяглися і вийшли до журналістів з українським прапором, Потап –
навіть у вишиванці. Артисти підкреслили, що вони – українці й не можуть
лишатися байдужими до подій в Україні. «А якщо вам заборонять виступати в
Росії?» – запитали журналісти. «Сперечатися не будемо», – відповіли учасники
дуету (там само). Щиро чи ні – невідомо, але зігріває.
Як відомо, МЗС Латвії заборонило Йосифу Кобзону, Валерії
та Олегу Газманову в’їзд до країни на цей конкурс, бо «ці особи своїми діями
сприяли порушенню територіальної цілісності й суверенітету України». Рішення
було ухвалене, пише newsru.ua, на підставі частини другої статті 61
імміграційного закону Латвії.
Україну на «Новій хвилі» представляли Вікторія Петрик з
Одещини і учасник програми «Голос країни» 23-річний донеччанин В’ячеслав
Рибіков, які посіли друге і третє призові місця відповідно.
ЧЕРГОВА ПЕРЕМОГА
СЕРГІЯ ЛОЗНИЦІ?
Як повідомляє
i-pro.kiev.ua, Forbes публікує серію рейтингів провідних діячів української
культури, а серед останніх і кінорежисери. Журнал звернувся до десяти провідних
українських експертів, попросивши їх назвати десять найпомітніших
кінорежисерів України й розставити їхні прізвища в порядку значущості. Сергій
Лозниця посідає в цьому списку третє місце, а Кіра Муратова – перше. Тож ступінь
значущості й ця ієрархія видаються спірними. Очевидно, думка «плебсу» взагалі
нічого не важить.
Тим часом український документальний фільм Сергія Лозниці
«Майдан» привернув широку увагу публіки й знавців, створивши справжній бум іще
під час світової прем’єри 21 травня ц. р. у рамках 67-го Каннського кінофестивалю.
Учасники славетного міжнародного кінофоруму були вражені, плакали, аплодували!
Копії стрічки про перебіг Революції Гідності в Україні розібрали дистриб’ютори
різних країн; у французькому прокаті фільм з’явився вже 23 травня. До нас
стрічку встигли подивитися й у Голландії. Й усюди – повні зали, вигуки
«Браво!», оплески. Найближчим часом, пише umoloda.kiev.ua, фільм «Майдан» вийде
у прокат у Польщі, США, Бразилії, Австралії та країнах колишньої Югославії. І
лише російські інформджерела, зокрема doskado.ucoz.ru, захлиналися обуренням,
мов наперсточники, жонглюючи поняттями й уявленнями заради того, аби образити
режисера за «примітивний погляд на складні соціальні процеси».
Фільм «Майдан» було представлено 18 липня ц. р. на ОМКФ, і
він знову дістав небачений резонанс, що підтвердив сюжет телеканалу «24». До
кінозалу, де демонструвалася стрічка, вишикувалася величезна черга одеситів,
зал ледь уміщував усіх охочих. І сотні глядачів на всіх переглядах співали наш
гімн разом з активістами київського Майдану.
Водночас, як зауважує Ольга Жук (umoloda.kiev.ua, ст. «Кожен
– режисер свого Майдану»), ті з українських глядачів, хто вже бачив фільм
(очевидно, на перших показах у Києві), сприйняли його як сухий звіт про події.
Цитую Ольгу Жук: «А їм хотілося емоцій, які розривають від радості або болю,
хотілося крові на снігу, замерзлих сліз на довгих віях, любові й ненависті,
пояснень, чому майданівці і силовики кидають один в одного камінням і коктейлями.
Європейський глядач цього не вимагав. Він задовольнився загальним зрізом подій.
І важко зрозуміти українців, які хотіли деталей і розжовування. Для чого? Щоб
після перегляду серце стиснулося і не відпустило?»
Здається, Сергій Лозниця чесно знімав і чесно монтував; як
митець – не політик, він фіксував події без будь-якої особистісної інтонації. І
ось вийшло художнє ціле, кінотвір, який наочно довів думку, сформульовану самим
Сергієм Лозницею: «Те, що сталося на Майдані, – це народження нації». Лозниця
впевнений, що в Україні чимало по-справжньому мудрих людей, він радить
дослухатися до таких і вельми критично оцінювати навалу різних новин,
найчастіше побудованих на сюхвилинних сенсаціях; треба розуміти, що будь-яка
новина, передусім від ТБ, – це лише один із дуже багатьох варіантів викладення
події, тобто неточний. Назагал режисер вважає, що першочергове завдання
кожного – розвиток власного інтелекту.
01.08.2014
Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»
|
