ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Цей яскравий, цей неможливий Моргунов

 Наприкінці червня минуло п’ятнадцять років із дня смерті оригінального, попу­лярного, надзвичайно обда­рованого актора, який бага­то в чому прославив радянське кіно­мистецтво, – Євгена Олександрови­ча Моргунова. «Бувалого». Звичай­но ж, усі ми пам’ятаємо – а чимало поколінь глядачів середнього й старшого віку «виросли» на цих фільмах – трійцю комічних і навіть не без чарівливості антигероїв, дріб­них шахраїв-правопорушників із ра­дянського кінематографу: Боягуза, Бовдура і Бувалого. Останній, як за­значає ru.wikipedia.org, – міцний, сильний, упевнений у собі чоловік, неформальний лідер злочинного угруповання. «Колег» Бувалого – оптимістичного й недалекого воло­даря червоного носа (Бовдур) та сен­тиментального нервового іпохон­дрика (Боягуз) зіграли відповідно незабутні й талановиті Юрій Ніку­лін і Георгій Віцин.

Навколо особистості Євгена Мор­гунова точаться суперечки, він справді був неоднозначним, неда­ремно зажив прізвиська «правдо­руб», бо різав у вічі правду-матку, незважаючи на титули, полюбляв розіграші, часом на межі фолу. З ін­шого боку, Євген Моргунов був зраз­ковим сім’янином, люблячим і уважним, тонким поціновувачем мистецтва, прекрасно грав на фор­тепіано, виконуючи найскладніші класичні композиції (Рахманінов, Бетховен, Бах, Брамс, Моцарт), від­значався непересічною ерудицією. Дехто вважав його хитрим і аван­тюрним, інші – що в ролі Бувалого він грав самого себе. А ось, до при­кладу, Георгій Віцин, людина гли­бокого розуму, широчезної освіче­ності, людина-рафінад, інтелігент у найвищому сенсі, твердо знав: Мор­гунов – натура ніжна, чиста, сенти­ментальна і вразлива.

Тож зрозуміло, що Євген Моргу­нов був людиною складною, надто різноманітною і змістовною, аби су­дити про нього поверхово, нашвид­куруч.

Одного разу молодому Моргуно­ву знадобилася характеристика сто­совно його «профпридатності» для Театру кіноактора, й попри те, що він був одним із яскравих учнів Сер­гія Герасимова, Моргунов звернувся з відповідним проханням до Олек­сандра Довженка, у фільмах якого грав у масовках. І Олександр Петро­вич написав так: «Чи має талант Моргунов? Цього я не знаю, але коли в експедиції застряне машина, Мор­гунов тут-таки її витягне. Чи тала­новитий Моргунов? Цього я не знаю, але Моргунов прекрасно переносить спеку й холод і, якщо потрібно, – не­вибагливий у їжі. Чи талановитий Моргунов? Цього я не знаю, проте він прекрасно вміє доїти корову й на ногах переходити грип. Такий, як Моргунов, в експедиції є незамін­ним...» Принаймні ясно, що Євген Моргунов – неординарна особис­тість. А все ж таки, чи був він тала­новитим? Здається, питання рито­ричне, бо одна лише роль Бувалого принесла акторові таку всенародну любов, якої багатьом відомим ар­тистам не вдається зажити й після десятків зіграних ролей (ru.wikipedia.org). Тим часом у його «по­служному списку» понад сто зігра­них у кіно ролей, кожна з яких ми­мохіть запам’ятовується. Згадати хоча б Соєва з фільму «Покровські ворота». Та вже склалося так, що Моргунова здебільшого сприйма­ють як актора «однієї ролі». Решта ролей хіба що в певний спосіб відті­нює цей основний образ.

Як з’явилася знаменита «трійця»? Про це багато написано, й усі поси­лаються передусім на Володимира Цукермана, котрий багато років дружив з кумирами публіки, знає про трьох акторів геть усе, створив їхній музей. «Нині в його квартирі понад п’ятнадцять тисяч експона­тів: у коридорі, кімнатах, на кухні, балконі й навіть на стелі», – писав свого часу Євген Черних (kp.ru/daily). Виявляється, час народження тріо зафіксовано з точністю до хви­лини – 27 грудня 1960 року о 17.30 худрада «Мосфільму» затвердила виконавців короткометражки Лео­ніда Гайдая «Пес Барбос і незвичай­ний крос» (там же). Потім були «Са­могонщики», «Операція «Ы»...», «Кавказька полонянка». Тріо тала­новитих акторів якось швидко офор­милося в таку собі монолітну «ху­дожню одиницю», тож її належно оцінили й деякі інші режисери: Ель­дар Рязанов («Дайте книгу скарг»), Євген Карелов («Сім стариків і одна дівчина»), Юрій Сааков («Казки ро­сійського лісу»). Однак під час пере­гляду робочого матеріалу в період зйомок «Кавказької полонянки» одне дошкульне зауваження Євгена Моргунова так розізлило Леоніда Гайдая, що митці всерйоз посвари­лися, й фактично з того часу знаме­нита трійця припинила існування.

•   Чутки і правда

  «Про Моргунова хо­дить чимало без­глуздих пліток та чуток. І забува­ють, що саме він привів у мис­тецтво Сергія Бондарчука, «ви­бив» квартиру навпроти Крем­ля для Броневого й був гото­вий допомогти будь-кому», – розповів «Аргументам і фак­там» Володимир Цукерман. Моргунов каламбурив, сміяв­ся, жартував, часом гостро й ущипливо, проте невідкладно допомагав усім, хто справді потребував захисту, допома­гав за принципом «якщо не я, то хто ж?». І не змінювався, був таким завжди.

Ще в молоді роки Євген Мор­гунов захворів на діабет і по­ступово з високого стрункого красеня з пишним чубом пе­ретворився на гладкого вели­кого чоловіка з лисою голо­вою. Та він не піддавався хво­робі, до останнього зустрічав­ся із глядачами – веселий, до­тепний, несподіваний, прияз­ний. Обожнював глядацькі усмішки, добрий гумор у залі. Тим часом у нього була діабе­тична стопа, пише afisha.mail.ru, і він, накульгуючи, вихо­див на сцену у черевику й капці. Казав, що на зйомках упав з коня, травмував ногу. «Це було дуже сумно, нога боліла страшенно, проте вже нічого не можна було вдіяти» (там само). Наприкінці життя, розповів Володимир Цукер­ман, діабет зовсім його під­косив, а смерть молодшого сина, котрий 1998 року заги­нув у автокатастрофі, геть зламала. Батько переживе його лише на рік...

 ЖИВИ, ТАРАСЕ, СЕРЕД НАС!

  Сергій Баранчиков

завідувач відділу організаційно-гуманітарної роботи Закарпатської облпрофради

У стінах Ужгородського торговельно- еко­номічного коледжу КНТЕУ (директор Ла­риса Павлюк, голова профкому Наталія Тимофеєва) відбувся концерт «Живи, Та­расе, серед нас», присвячений 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка. Ініціа­тор його проведення – Закарпатська об­ласна організація профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчу­вання та послуг (голова Галина Сваричев­ська). На концерті були присутні члени галузевого обкому профспілки, адміні­страція закладу, викладачі й студенти.

Зі сцени лунало живе Шевченкове слово, всі виступи були пройняті патріотизмом, а учасники свята одягнені в національні українські строї. Твори великого Кобзаря, які декламували студенти, були тематично різнопланові, що дало змогу присутнім поринути у вир Шевченкової поезії. Зокре­ма, Максим Перевузник продекламував уривок із поеми «Сон», Мирослава Устай – з поеми «Катерина», Наталія Цап – ури­вок із поеми «Гайдамаки», а Людмила То­роні – поезію «Русалка».

Справжньою окрасою свята став виступ во­кального ансамблю студентів-першокурсників. Лунали «Думи мої, думи мої», «Зоре моя вечірняя» та інші пісні на слова Тараса Шевченка. З надзвичайно піднесеним на­строєм усі присутні проспівали Гімн України.

Зворушливим моментом стало виконання пісні «Боже, Україну збережи», яку заспі­вали всі учасники концерту, тримаючи за­палені свічки. Організували та провели ці­кавий патріотичний захід викладач україн­ської літератури коледжу Ярослава Барзул і музичний керівник Людмила Пинзеник. Голова обласної організації профспілки працівників і підприємців торгівлі, гро­мадського харчування та послуг Галина Сваричевська від імені профспілкового ак­тиву галузі щиро подякувала організато­рам і учасникам свята за чудовий концерт.

 «Голлівуд над Дніпром»

Старовинне село Бучак розташоване в сідловині між пагорбами на правому березі Дніпра посеред листя­ного лісу. Неподалік – славетне джерело «Рожена криниця», із яким пов’язана легенда про похід київ­ських князів Святослава, Ігоря й Володимира на по­ловців. Свого часу Бучак міг похвалитися розвине­ною інфраструктурою, школою, млинами, кузнями. В1970-ті роки минулого століття село стало улюбле­ним місцем літнього відпочинку творчої інтелігенції.

...Дніпро. Його близькість, чарівна краса, неосяжність і велич додатково оздоблюють природну розкіш Бу­чака. Та саме з Дніпром пов’язані не лише світлі, а й сумні та драматичні сторінки історії села. Так, скажі­мо, 1943 року, при форсуванні Дніпра, у боях біля Бу­чака загинуло близько тисячі радянських воїнів. Зре­штою, село занепало, коли у 80-х розпочалося будів­ництво Канівської ГАЕС. Станцію так і не добудували, однак більшу частину мешканців було відселено. Ана місці нижнього котловану утворилося озеро з чи­стою водою (doroga.ua). Отже, як і давня Атлантида, чимала частка матеріальної і духовної культури посе­лення пішла під воду. Документальна картина «Голлі­вуд над Дніпром. Сни з Атлантиди», пише i-pro.kiev.ua, відбулася завдяки ініціативі режисера Олега Чор­ного за підтримки письменника й історика Станісла­ва Цалика, журналіста Дмитра Іванова й усього твор­чого колективу стрічки. Аповне фінансування проек­ту забезпечило Державне агентство України з питань кіно. Водночас згаданий фільм став першим проек­том у цьому жанрі компанії «Директорія кіно».

Стрічку буде показано цими днями, під час Одесько­го міжнародного кінофестивалю, і глядач дізнається не лише про кінематографічну, а й про фактичну й містичну історію Бучака, «який досі лишається для українських митців місцем особливої «творчої сили» (там само).

20.07.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини