ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

У холодному морі життя

У контексті українських подій останніх двох місяців промо­вистою здалася назва нової книги в прозі відомої поете­си, заслуженого діяча мис­тецтв України, лауреата низки літе­ратурних премій Ганни Чубач – «Хо­лодне море життя». Довідалася про це з цікавого інтерв’ю з письменни­цею на сайті УНН. На запитання журналістки «Чому ж ваше море «холодне»? Адже ми радіємо морю теплому... лагідному» Ганна Чубач відповіла так: «Для творчої вразли­вої людини, яка гостро відчуває не лише свій біль, а й біль інших лю­дей, суспільства, море життя за­вжди холодне. Воно хвилюється й штормить, а людина в ньому може загинути, якщо надто витрачатиме себе. Після того як я перенесла ін­сульт і буквально «повернулася з того світу», мої відчуття стали ще гостріші. Особливо – спогади. Нині на багато речей дивлюся по-іншому, тому що немає нічого ціннішого за саме життя».

У 2010 році побачила світ вже 60-та збірка письменниці «Серед зневір і сподівань», куди ввійшли як поетич­ні твори, так і публіцистика. Ганна Танасівна, безперечно, має рацію, коли стверджує, що літературний та­лант – поза політикою. Та це коли розглядати його як щось самоцінне, самодостатнє. А ось якщо вкинути такий талант у «холодне море жит­тя», від аполітичності й сліду не ли­шиться, й він негайно набуде відтін­ку, що відповідає за приналежність до певної громадянської позиції. Хоча... політика – поняття полісеман­тичне, й далеко ходити не треба: сама Ганна Чубач, поет талановитий, тон­кий, ніжний, чиї вірші кришталево прозорі, мов умите чистим дощем ві­конце, чарівливі, щирі й прекрасні, як сама авторка, – щораз опиняється не поза, а всередині політики на сво­їй же літературній ниві.

Оскільки Президент України ого­лосив 2014-й Роком Тараса Шевчен­ка, стало відомо, що цьогоріч розмір однойменної престижної літератур­ної премії збільшено вдвічі. Нині вона становить понад мільйон гри­вень. І от Ганна Чубач, котра була номінантом премії 2013 року, в зга­даному бліц-інтерв’ю розповідає, що «злетіла» тоді на другому колі, й упевнена була, що премію не да­дуть, хоча впродовж десяти років подає свої книжки на здобуття цієї премії. Але щоразу саме на другому колі «злітає». «На мій погляд, – каже поетеса (і я свідомо наводжу цю від­повідь майже повністю – Т. М.), – премія багато в чому має політич­ний характер, є ангажованою, при­чому ще за рік до того, як оголошу­ються співшукачі й номінанти, ви­никає пул «своїх», невідомо ким призначених рецензентів, критиків та лобістів співшукачів. У мене жод­ної «мохнатої» руки в такій інститу­ції, як «Шевченківська премія з лі­тератури» немає. Торік я подавала на конкурс свою книжку поезій «Ра­дість висоти», яка визнана кращою книгою року в Чехії і дістала чеську премію «Кришталева книга» 2012 року, проте ця чеська премія аж ніяк не вплинула на літературні події в Україні: мене знову наче не поміти­ли... Колись відомий український художник Іван Марчук сказав мені: «Ганнусю, наші українські премії не є підтвердженням таланту люди­ни, а часто навіть навпаки, й радше свідчать про лояльність до тієї чи іншої політичної сили». З того часу я заспокоїлась. Із жодним членом Комітету з присудження премії не дружу, хоча багатьох знаю».

А коли її попросили припустити, хто може стати щасливим волода­рем цьогорічної Шевченківської премії з літератури, Ганна Чубач, здається, таки «поцілила в точку», назвавши передусім дилогію Юрія Щербака «Час смертохристів. Міра­жі 2077 року» й «Час великої гри». Бо принаймні на сайті комітету ця ди­логія – одна з чотирьох творів, допу­щених до третього конкурсного туру. «Чомусь не враховується дум­ка читачів, – каже Ганна Чубач, – не враховуються наклади книжок автора-номінанта».

• А тут такий пасаж!

Євген Стасіневич у статті «Література, якої не було: підсумки 2013» стверджує, що україн­ська література перебуває в глибокому застої, маючи на увазі передусім прозу, бо в світі саме й виключно за нею визначають смисли та свідо­мість літературного процесу. При цьому з’ясовується, що в конкурсі «Книга року ВВС» переміг роман Ярослава Мельника «Далекий простір» з надто прямолінійними (й далеко не новими) метафо­рами: сліпота й прозріння, здатність лише споглядати й вслуховуватися, а «ідеал ге­роя Гавро нехитрий і всім зрозумілий – свобода й мож­ливість самому обирати свою долю». Справді: симптома­тично й символічно. Літера­турний критик навіть поста­вив убивче для романіста за­питання: для чого, власне, писалося? «Може, Мельник «подарував» українській літе­ратурі жанр квазі-філософської антиутопії? Але зовсім недавно був Антипович із своїм «Хроносом», та й про Щербака з його, прости Гос­поди, смертохристами забу­вати не слід» (unn.com.ua, 30.12.2013).

Ну? Скажете, кругом – смаків­щина? Ая скажу: розгубили ми розумну, ерудовану, професій­ну критику – літературну, му­зичну, мистецтво-, кіно- й теа­трознавчу. Попсувалися світло­фори на важких шляхах культу­рологічного процесу. За всіх можливих «але» Євген Стасі­невич є для мене професійним літературним критиком, Ганна Чубач – талановитим поетом. Ащодо політики, гадаю, ви й самі споглядаєте, вслухаєтесь, міркуєте, обираєте...

Ave, Музико!

Агенція i-pro.kiev.ua проанонсувала кон­церт Академічного симфонічного орке­стру Львівської філармонії під батутою головного диригента Іллі Ступеля у Кон­цертному залі Львівської філармонії. Як повідомили у філармонії, концерт 26 січ­ня присвячено підтримці громадянської позиції Євромайдану та невинним жерт­вам трагічних подій на ньому. Генераль­ний директор Львівської філармонії Во­лодимир Сивохіп зазначив: «Філармонія висловлює свою громадянську позицію єдності з народом України. Утакий складний та відповідальний історичний момент мистецькі акції покликані під­тримати дух свободи і справедливості у суспільстві. Це дні трагічні, дні не тільки державного, а й душевного неспокою. Мистецтво завжди високодуховне. Інаша громадянська позиція полягає в тому, що ми, музиканти, артисти, своїм мистецтвом підтримуємо народне воле­виявлення... Львівська філармонія у цей час бере на себе відповідальну роль – стати храмом душевним та мистецьким. Найвеличніші мистецькі твори протягом багатьох тисячоліть створювалися, влас­не, під впливом визначальних трагічних історичних подій, адже мистецтво відо­бражає, насамперед, життя».

Розпочинається концерт симфонічною п’єсою львів’янина високого духу, ком­позитора Станіслава Людкевича «Та­нець смерті». Цей твір називають іще поемою «Подвиг», сам автор дав їй на­зву Dance Macabre, підкресливши в міс­терії, що перед лицем смерті всі рівні; заподіюючи смерть іншим людям, вар­то пам’ятати й про власну смерть, адже життєві блага швидкоплинні. Такі мірку­вання вкладалися в поняття macabre, й напевне саме такий зміст у часи глибо­кого застою вкладав Станіслав Людке­вич у свій твір. Звучатимуть також тра­гічні «симфонічні фрески» з балету «Ро­мео і Джульєтта» Сергія Прокоф’єва та «Симфонія» Дмитра Шостаковича.

Дана Інтернешнл vs Кончита Вурст?

Тетяна Моргун

спеціально для «ПВ»

У Росії існує така громадська організація – «Все­російські батьківські збори», її члени є актив­ними й воліють працювати в широкому тема­тичному спектрі. Тож, зокрема, для них дуже важливо, аби їхні діти зростали в морально чистому світі, де немає місця анімаційному й усякому іншому «культурологічному» бруду на кшталт сумновідомого South Park.

Нині регіональне відділення «ВБЗ» м. Твері в особі його керівника енергійно закликає батьків бойкоту­вати Євробачення–2014, що має відбутися в Данії 6–10 травня, й узагалі, якщо вдасться, добитися забо­рони трансляції конкурсу в Росії. Вже підготовлено відповідну петицію. Скандал вибухнув через те, що одним з учасників конкурсу є співак-трансвестит з Австралії, який виступає під псевдонімом Кончита Вурст (справжнє ім’я артиста Томас Нойвірт). Та річ не в самому факті. «Кончита» – це (kp.ru) кокетливий чоловік із пристрасним поглядом, який виступає ви­ключно в жіночих сукнях, але принципово не відмов­ляється від бороди. Сам Нойвірт стверджує, що такий образ якнайкраще закликає до толерантності й розу­міння людей з нетрадиційною орієнтацією.

Ну, Європі, очевидно, це «однаково-фіолетово», адже включили людину до числа учасників співочого змагання! Аось слов’янська душа такого не приймає, й край! Захід і його технологи, вважають російські батьки, дуже давно, дуже щільно, дуже прицільно й дуже систематично розбещує їхніх дітей, використо­вуючи різні можливості різних засобів масової інфор­мації. Авони, батьки, хочуть, щоб діти зростали мо­рально й фізично здоровими, культурно розвинени­ми, грамотними й, поза сумнівом, гетеросексуальни­ми. До речі, а хіба для наших, українських, дітей ми, їхні батьки, не хотіли б того ж?

Уцьому зв’язку пригадую непросте життя й олімпій­ський злет на тому ж Євробаченні (1998 рік, Бірмін­гем) прекрасної ізраїльської співачки Дани Інтер­нешнл (Аарон Коен). Але вона пройшла нелегкий шлях – стовідсоткове відчуття себе дівчиною, опера­ція із зміни статі, презирство й публічний осуд. Вер­дикт її ортодоксальних земляків був надто суворим: «Такого чудовиська, як Дана, не було навіть у Содо­мі!». Івсе ж вона поїхала на конкурс, не образила своїм виглядом нічиє естетичне почуття, блискуче виконала пісню «Діва» й, обійшовши 25 конкурентів з різних країн, виборола Гран прі. Її пісня на кілька років стала світовим хітом. Виправдовуючи взятий псевдонім, Дана залюбки співає різними мовами, і навіть в арабських країнах її касети штампувалися мільйонними тиражами.

Співачка об’їздила з концертами майже всю Європу, багато сил віддавала благодійності й ніколи «не за­палювала зірку на лобі». Дивлячись на Дану, пише sxnarod.com, справді важко уявити, що ця брюнетка з майже ідеальною фігурою колись була чоловіком.

31.01.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини