ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

«А той третій празник...

...Святе Водохреща», – співається в коляді. Хрещення Господнє, або Йордан, є третім і завершальним святом великого різдвяно-новорічного циклу. Позаду величне Свято Різдва Христового. А до слова, тут, як зауважив у розмові з Рома­ном Колядою архиєпископ Чернігів­ський і Ніжинський Євстратій, річ не в конкретній даті – 7 січня, бо, як ми знаємо, східний і західний релі­гійний світ, зокрема католицтво й православ’я, історично розійшлися у датах святкування. Тож ідеться про базовий принцип християнської релігійної платформи: усвідомлен­ня того факту, що на землю при­йшла Боголюдина, Син Божий у людському тілі (вже другий після Адама посланник Божий), аби на­ставити людей на шлях праведний і допомогти їм набути Царство Небес­не. Прийшов Спаситель. Тобто мова не про «день народження», а про зна­менний День необхідності щонай­глибшого релігійно-філософського зрозуміння, що нам удруге було да­ровано можливість обрати шлях ду­ховного вдосконалення, очищення від намулу брехні й гріхів, шлях усе­загальної братерської любові.

Чи ж маємо нині чим похвалити­ся? Емоційний градус у суспільстві надміру високий, і навіть той «тре­тій табір», що бажав би абстрагува­тися від наявної суспільної конфрон­тації, обираючи позірно надійний вихід – внутрішню еміграцію, одна­ково розуміє, що то є хистка рівнова­га. А що є надійним прихистком, що є непохитним, незрадливим, вічним? Відповідь напрошується сама собою: шлях до Бога, розмова з Ним, вивчен­ня Його життя й приписів, вибудову­вання всіх своїх наступних кроків у відповідності до цього.

Отже, невдовзі третє свято – Хре­щення Господнє. До речі, в україн­ській традиції якось ніби саме по собі склалося уявлення про «пра­вильність» послідовності подій, про які йдеться: народження – хрещен­ня. Якщо наївно вірити в те, що Спа­ситель народився 7 січня, то хрещен­ня Його 19 січня з побутового погля­ду є логічним, й це, за спостережен­нями етнографів, подекуди знайшло своє відображення в традиційних обрядових дійствах. Насправді, як сказано в Святому Письмі, коли Ісус Христос досяг уже тридцятирічного віку, аж тоді він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йорда­ні. А коли вийшов на берег, з небес пролунав голос Бога-Отця, який на­звав Ісуса своїм Сином. І зійшов на нього Дух Святий в образі голуба, звідси ще одна назва свята – Богояв­лення.

Як відомо, мешканці сільської місцевості одвіку є неухильними хранителями й надійними оберега­ми питомих народних вірувань і традицій.

Опівночі перед Водохрещем, роз­повідає traditions.org.ua, вода в рі­ках, як вірили селяни, хвилюється. Віднаходилися такі відважні люби­телі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але коли вона вкрита льодом, то що там, під кригою, як правило, важко розі­брати. Та все ж однозначно, що на­брана з річки опівночі перед Водо­хрещем вода є цілющою! Люди збе­рігали таку воду за образами на ви­падок поранення чи хвороби. Свят­кували дуже красиво. До прикладу, колись у селах за тиждень перед Во­дохрещем кілька парубків або й про­сто окремі господарі вправно прору­бували ополонку, далі випилювали з криги чималий хрест та ставили його над ополонкою й обливали бу­ряковим квасом (аби був червоний). Поряд будували крижаний «пре­стол». Оздоблювали все це соснови­ми чи ялинковими гілками – робили «царські врата».

З давніх-давен християнська церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Люди бере­жуть її цілий рік, адже вона має ди­вовижну силу: очищує та зцілює душу й тіло людини. Деякі священи­ки переконані, що взагалі не існує ліків, кращих за святу воду! Й справ­ді, часом аж не віриться, як-то так стається, що свячена вода не псуєть­ся, не має запаху, зберігається довго й завжди придатна! Принагідно ще пригадаймо собі, що свячену воду слід вживати натщесерце – саме за такої умови вона має найбільшу силу.

...По обіді в день Святого Хрещен­ня Господнього дівчата біжать до річки, воду якої вже освячено, аби вмитися в «йорданській воді» – щоб лиця були рожеві. На Гуцульщині ще серйозніше: там хлопці ведуть своїх дівчат до ополонки – «щоб сі вмила та красна була».

А на Слобожанщині, повідомляє те ж джерело, існує повір’я, що на день Водохреща буває такий корот­кий період, коли вода перетворюєть­ся на вино. Мовляв, якийсь купець їхав з ярмарку та й заїхав до річки, аби коні напувати, та замість води знайшов вино. Не розгубився, напив­ся, ще й забрав із собою в посудині те вино. Та по дорозі переконався, що воно знову перетворилося на воду.

Деякі народні прикмети на Водохреще

 Якщо цього дня ясна й холодна погода – це на посушливе літо, а як похмура й сніжна – на рясний урожай.

На Богоявлення сніг іде – до врожаю, день ясний – буде неврожай.

Коли на Водохреще випадає повний місяць – бути великій воді.

Якщо в цей день зоряна ніч – будуть горіхи й ягоди.

Падає лапатий сніг – на добрий урожай.

Коли на Водохреще риба табунами ходить – на рої добре.

 Символи року, й не лише...

 Отже, настав рік Синього Дерев’яного Коня. Щоправда, для нас із вами він настане лише 31 січня, та це не так важливо.

Чому Синього, слід, мабуть, спи­тати в китайців. А от щодо Дерев’яного... Тут є цікавий при­від для розмови. На Філіппінах живе скульптор британського по­ходження Джеймс Доран-Уебб, який дуже майстерно виготовляє скульптури тварин з корчів та пе­реробленого металу. Своє дитин­ство, зазначає kulturologia.ru, він провів у реставраційних майстер­нях антикварної кампанії батьків, де вони саме реставрували анти­кварні меблі. Й уже в підлітково­му віці Джеймс чудово знався на антикварних речах, засвоїв усі навички, необхідні мебляреві, й довів, що його фантазія та вправ­ність чогось таки варті.

У 2005 році талановитий майстер вирішив поекспериментувати й почав використовувати корчі для виготовлення окремих меблевих елементів. А паралельно вдався до таких самих експериментів, однак уже для виготовлення скульптур тварин. Проживши на Філіппінах багато років, він урешті-решт зібрав на узбережжі чималу колекцію корчів, і щора­зу, приступаючи до роботи над новою скульптурою, обирає та­кий, що найбільш придатний для відтворення природної форми тварини, структури її м’язів. Така робота стала для нього справ­жнім хобі, й саме тут талант Дорана-Уебба забезпечив блис­кучі результати.

Його значна колекція скульптур тварин вражає реалістичністю. Серед останніх праць – коні в на­туральну величину, й ці вироби справедливо можна вважати кращими символами 2014 року. Адже скільки грації, скільки не­приборканої енергії у цих за­вмерлих скакунах! Очей не відведеш!

 Мереживо із старих газет

 Ми вже писали про мистецтво орігамі – складання з паперу різноманітних фігурок. Результати вправної роботи часом приголомшують, і все ж таки можли­вості майстра дещо обмежені. Коли ж у діло йдуть ножиці або спеціальний ніж, то при роботі з папером обрії для умільця неймовірно розширюються, про­стір для фантазії стає просто-таки неосяжним. Іцей вид мистецтва на Сході називається кірігамі (перша частина слова саме означає «різати»). Ну, а ми, ма­буть, сказали б: і навіщо тут мудрувати, це ж вити­нанки!

Зрештою, як оця цікава справа не називалася б, а ка­надська художниця Міріам Діон, пише kulturologia.ru, перетворює таку прозаїчну річ, як шпальти газет і журналів на чарівні візерунчасті полотна, докладаю­чи лише багату уяву й гостре лезо.

Міріам – студентка кафедри образотворчості та ін­формаційного дизайну Університету в Квебеку. Її ма­теріал – це здебільшого старі випуски центральних газет, приміром Financial Times, The International Herald Tribune або Le Devoir, й під майстерною ру­кою все це пере­творюється на примхливі, дуже гарні візерунки, що найбільше на­гадують старовин­не мереживо. А коли такі «колишні газети», що вже стали мистецьким явищем, скріплю­ються між собою в полотна й завішу­ють цілу стіну, сто­ронній спостерігач майже переконаний, що перед ним зразки складно­го дизайнерського текстилю.

Майстриня часто використовує ілюстрації, фотогра­фії, кольорові схеми журнальних розворотів як части­ни своїх композицій. Сама зізнається, що залюбки ку­пує газети й журнали через гарні картинки. Рослинні й геометричні мотиви, хвилі, спіралі й орнаменти створюють цілком нові зображення, незвичні, витон­чені, динамічні. Всі її роботи виконано вручну (спо­чатку художниця робить начерки), єдиний інстру­мент, яким користується Міріам Діон, – модельний ніж X-Acto.

По-своєму дуже цікавим є переконання Міріам, що, мовляв, перетворюючи звичайні газетні шпальти на витвори мистецтва, вона «знаходить нове застосу­вання для періодики, яка нині перебуває на межі зникнення»(!). Тобто вразливість її паперового мере­жива ніби символізує таке ж становище традиційної «друкованої» журналістики.

19.01.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини