« на головну 29.03.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1246)
07
Березень
 
Інтерв’ю
 
ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Мегаполіс: поетична модель

Мегаполіс: поетична модель

Анна Дев’яткіна

голова первинної профспілкової організації

студентів Національного фармацевтичного університету

Другої неділі грудня відбувся фінал творчого конкурсу «Справжня поезія», ініційо­ваного заступником голови Молодіжної Ради ОПХО Юрі­єм Овдієнком.

Конкурс був непростий із самого початку. Заявки на участь подали 36 поетів. Кожен із них одержав номер, тож змагалися на рівних, конкурен­ція була справедливою, судді – об’єктивними. До складу журі було обрано двадцять осіб різних профе­сій, різного віку й світосприйняття, а отже, поетичні твори оцінювали як маститі літератори та критики, так і просто шанувальники поезії. Ко­жен автор оцінювався за п’ятибальною шкалою, а крім того, члени журі подавали свої коментарі й надсилали результати до організа­торів. Після оцінювання (нелегкого, зокрема, з огляду на кількість учас­ників змагання) кожному авторові розрахували підсумкову оцінку та середній бал.

Вісімнадцять авторів, які набра­ли більше за середній бал, узяли участь у другому турі.

Другий тур виявився так само складний і водночас веселий. У п’яти різних спільнотах соціальних мереж у довільному порядку розміщували­ся вірші – одного автора на день. А далі проста арифметика – частка від кількості зібраних «лайків» додава­лася до раніше одержаних балів. Цей рубіж спромоглися подолати лише дев’ять поетів – кращі з кращих: Олексій Івакін, Юлія Стальная, Оль­га Воробйова, Даліла Мескіні, Єва Талая, Іриша Іванова, Яна Солдато­ва, Віталій Іванов, Олександр Моїсе­єв. Проте в останній момент сталася заміна: Олександр Моїсеєв через по­важні причини не зміг узяти участь у фіналі, замість нього із цим за­вданням блискуче впорався Сергій Макаренко.

І от – фінал. Арт-кафе «Агата» люб’язно відчиняє перед нами двері; учасники знервовані, адже кожен прагне бути першим, кращим. Склад журі поменшав: голова студентської профспілки Національного фарма­цевтичного університету Анна Дев’яткіна, постійна учасниця літе­ратурних конкурсів, маркетолог На­таля Пєчник, поетеса та активна учасниця харківських слемів Ната­ля Старченко, музичні виконавці Олександр Іванов, Олена Кашуба, Микола Будников.

Ведуча оголошує тему: «Місто. Погляд у прийдешнє» – і перших трьох учасників конкурсу: Олексій Івакін, Юлія Стальная, Ольга Вороб­йова. Олексій Івакін спілкується з публікою легко, невимушено, йому не звикати до публічних виступів: «Ветер воет, а я ему вторю / День за днём. Год за годом. Столетья...» Слі­дом за імпульсивним Івакіним вихо­дить тендітна й ніжна Юлія Сталь­ная зі своїм баченням міста. Ми ще не встигли вийти з провулків Юле­них спогадів, як опинились у незві­даному й чарівному «ФЕНТЕЗІйно­му» місті Ольги Воробйової. Поетеса зачаровує своєю харизмою, й уже нам здається, ніби ми по груди у сні­гу, відчуваємо холодне дихання бай­дужої зими. Проте замерзнути оста­точно нам не дав вокаліст групи Storm Warning, неймовірно талано­витий хлопець, інтелектуал і музи­кант, простий у спілкуванні й за­пальний на сцені Микола Будни­ков.

П’ятихвилинна перерва. Ми пере­водимо подих і готуємося до нових вражень.

І недаремно, скажу я вам. Майбут­ня переможниця – Даліла Мескіні – оповіла нам про болісну боротьбу із часом. А слідом за нею Єва Талая, наче підхопивши лінію часу, мріяла про майбуття міст. Однак момент со­лодких мрій про майбутнє міст і нас самих перериває Іриша Іванова. Вона повертає нас до реальності, до наявних проблем наших рідних міст, котрі ми безмежно любимо, по­рушує питання, хто ж усе-таки вря­тує місто й нас разом із ним? Відпо­віді немає. Думка про те, що «це міс­то ніхто не врятує», викликає сум. Проте організатори не дають нам і хвилини на розпач, бо ведуча вже оголошує виступ полтавської групи «Времени нет». На диво сильні за змістом і душевністю пісні накрива­ють слухачів хвилею російського рока.

  • Show must go on!

Ізнову п’ятихвилинка, знову переводимо подих і чекаємо на наступного учасника! Яна Солдатова розповіла про розмову двох ангелів, що див­ляться на місто через тридцять років. Аекс­центричний Сергій Мака­ренко, наче юний Мая­ковський, розповів про свої почуття стосовно Харкова.

Здавалося б, чим іще можна нас подивувати? Виходить, можна. Учас­ник із Донецька не зміг приїхати, зате надіслав аудіозапис свого вірша, просякнутого тугою за рідним містом і нестрим­ним бажанням поверну­ти час назад.

І на завершення вечора чарівна Єліканіда поті­шила авторськими пісня­ми, а також каверами на всі улюблені композиції.

А далі відбулося нагоро­дження учасників, друж­ні фото на згадку... Втім, це вже зовсім інша історія.

 

Швидкоплинне й неповторне

Тетяна МОРГУН
спеціально для «ПВ»

Коли на ваших очах натхненно творить Ксенія Симонова, пісоч­ний аніматор з Євпаторії, глядачі заворожено стежать не лише за чудовими картинами, які швидко змінюють одна одну, утворюючи сюжет, а й за руками художниці. Вони, мов чарівні птахи, наче що­раз злітають над матеріалом – вулканічним піском, миттєво ма­теріалізуючи чіткі, зрозумілі й зво­рушливі малюнки, сповнені краси та людяності. Трансформувати одну картину з іншої – взагалі найскладніше в пісочній анімації, оскільки йдеться не просто про малювання, а про постійне пере­творення. Однак майстриня блис­куче опанувала цю складну техні­ку, навчившися бачити в темних плямах нові обличчя й сюжети.

Свого часу Ксенія тріумфально пе­ремогла в одному із сезонів про­екту «Україна має талант!». А21 грудня минулого року дістала другу премію «Best shot sequence» за відеороботу «Украї­на» на престижному, вже дев’ятому, Міжнародному конкурсі-фестивалі кіно й відео «Coro vell» в Іспанії (місто Terrassa). Це фестиваль особли­вий, один із небагатьох міжнарод­них компетентних конкурсів тако­го роду. Основна вимога: всі ро­боти, незалежно від жанру й те­матики, мають бути відзняті од­ним включенням камери.

Ксенія присвятила свою «пісочну історію» красі, ліричності й гармо­нійності України та її людей. Для саундтреку обрала пісню «Дві то­полі» у виконанні гурту В.О.Д.А. з Луцька. Усвоєму блозі Ксенія на­писала, що не мала можливості прибути на церемонію нагоро­дження через велику завантаже­ність (вона ще й надзвичайно ба­гато часу та сил приділяє добро­чинній діяльності), але її привіта­ли члени журі, а голова, іспан­ський режисер Ян Бака, вручив нагороду заочно. Нині приз пря­мує до Євпаторії.

Наразі Ксенія завершує роботу над першим фільмом для WWF (Всесвітній фонд дикої природи, одна з найбільших у світі неза­лежних природоохоронних орга­нізацій) щодо захисту полярних ведмедів. До Різдва підготували прем’єру – новий анімаційний фільм про це свято.

 

Пригоди мобілки

Тетяна МОРГУН

спеціально для «ПВ»

У1928 році до колекційного видання кінострічки Чарлі Чапліна «Цирк» було додано документальну кі­нохроніку. Йсаме цей кінобонус спричинив сенса­цію: прискіпливі кіномани, пише The Daily Mail, роз­гледіли в кадрі жінку з мобільним телефоном! Далі з’ясувалося, що документальний фільм було знято під час прем’єри «Цирку» неподалік китайського теа­тру в Лос-Анджелесі. Отже, в епізоді цієї хроніки в кадр потрапляє дивна жінка в чорному циліндрі й чорній накидці, що прямує вулицею, тримаючи біля вуха якийсь прилад, жваво жестикулює, щось каже й усміхається. Тобто поводиться як людина, котра роз­мовляє по мобільному телефону. Газета звертає ува­гу читачів, що перші мобільники з’явилися лише все­редині 1970-х років, а навіть якщо припустити, що в руках жінки був перший портативний радіопереда­вач, то однаково такий з’явився не раніше 1940 року.

Дивний і малозрозумілий кадр першим виявив режисер-документаліст Джордж Кларк, вивчав його цілий рік, потім показав цей епізод понад ста знайо­мим, і жоден із них не спромігся хоча б на мінімаль­но переконливе пояснення. Більше того, якщо жінка (припустімо) слухає портативне радіо, то чому вона сама розмовляє? Найбільш прагматичні глядачі до­водили, що дама явно демонструє ознаки шизофре­нії; сам же Кларк тримався тієї думки, що вона – ман­дрівниця у часі й, мовляв, «якщо маєте інші версії, поділіться ними». Тож і поділилися: або шизофренія, або Кларк власноруч створив кінопідробку.

Зрештою, невтомну Daily Mail і далі цікавив феномен «неможливого мобільника», відтак з’явилася ще одна публікація. Річ у тім, що трохи більше року тому на YouTube було розміщене загадкове відео: 1938 року на території одного із заводів американського промислового гіганта Dupont кіноплівка зафіксувала дівчину, котра йде серед натовпу, притискаючи до вуха явно мобільний телефон, розмовляє по ньому, а наближаючись до камери, руку з апаратом опускає вниз. Якщо придивитися, він справді має такий са­мий розмір і форму, що й сучасний мобільник. Що це? Знову «мандрівниця в часі»? Одне слово, світ був заінтригований.

Згодом усе начебто роз’яснилося, пише utro.ru. Ука­дрі – Гертруда Джонс, працівниця згаданого заводу. На той час підприємство вдалося до розвитку теле­фонного зв’язку, експериментувало з бездротовими телефонами. Шість працівниць одержали такі «мо­білки», аби впродовж тижня їх протестувати. Укадрі Гертруда саме розмовляє з одним із науковців, ко­трий іде праворуч від неї з таким самим телефоном. Ці деталі, зазначає джерело, повідомив правнук міс­сіс Джонс, якому вона все й розповіла.

Принагідно варто, мабуть, згадати, що перші сотові з’явилися у продажу лише у 1980-х роках минулого століття.

12.01.2014



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

10.02.2024 17:58

10.02.2024 17:48

12.01.2024 20:50

12.01.2024 20:49

24.12.2023 14:26

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання