« на головну 18.08.2019
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1008)
20
Червень
 
Інтерв’ю
 
Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка

Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Літав орел, літав сизий...

Літав орел, літав сизий...

Видатний, всесвітньо відомий і шанований музикознавець Михайло Головащенко, якому 20 листопада виповнилося б 90, – герой війни, кавалер ба­гатьох державних відзнак. Патріот і невтомний трудівник, він повер­нув рідному народові десятки імен неперевершених українських співа­ків і музикантів, зумисне викресле­них із нашої пам’яті як «буржуазних націоналістів».

То була яскрава й щедро обдарова­на особистість. Високий на зріст, гар­ний, дещо суворий і водночас лагідно-романтичний. У царині музи­кознавства – професіонал найвищого ґатунку, його чесність та безкомпро­місність були легендою. І при цьому – надзвичайно скромний. На жаль, ко­хана ним батьківщина повелася й собі невибачливо «скромно» стосовно його унікальних заслуг і світлої пам’яті.

Він пройшов війну 1941–1945 від по­чатку й до останнього дня – рядовим, піхотинцем. Закінчив її у Берліні. Солдат Михайло Головащенко подо­бався всім – і бойовим друзям, і вій­ськовому начальству: хоробрий, чес­ний, розумний, урівноважений. І дуже обдарований мистецьки. Притягував до себе людей, мов той магніт. Ніхто, і насамперед він сам, поняття не мав, що ж то за сила така в ньому притя­гальна. А була це саме сила – мораль­на, дивовижна властивість його люд­ської природи будь-яку справу дово­дити до кінця, впертість і рідкісна ці­лісність натури, цнотливість і тонке розуміння життя, водночас відкри­тість і замкненість.

Колись я назвала його стійким сол­датом музичного фронту. Не випадко­во, бо те, чому він присвятив своє по­дальше життя, було для нього, сказа­ти б, фронтом невидимим – із ворогами-заздрісниками, невдалими спро­бами КДБ завербувати, з підступніс­тю можновладців, бюрократичними пастками. Коротше кажучи, із своєю «стріляниною» й ранами, принаймні одна з яких виявилася для Михайла Головащенка, з огляду на його заго­стрене почуття справедливості й тон­ку нервову організацію, просто фа­тальною. Маю на увазі сумнозвісну історію викрадення з видавництва підготовленого ним рукопису «Соло­мія Крушельницька...» для задоволен­ня письменницьких амбіцій високо­посадової особи...

Розпочалася його музикознавча праця наприкінці 40-х років у Станіс­лавському музучилищі. Однокашни­ця дала прочитати книжку Луки Ми­шуги про дядька, видатного україн­ського тенора Олександра Мишугу, якого світова музична критика стави­ла в один ряд з Карузо. «Українець, а вимушено жив, співав і помер на чу­жині, – думалося Михайлові. – Дізна­тися б про нього більше, написати, по­вернути Україні!».

До першого диплому Головащенко додав ще один – журналіста. Й потя­глися роки, десятиліття, зіткані з ро­бочих днів і ночей, поїздок, зустрічей. Почалося копітке збирання рецензій, спогадів сучасників, фотографій, до­кументів та різних інших матеріалів, листування з десятками країн світу – тамтешніми архівами, театрами, му­зеями, бібліотеками, муніципалітета­ми, приватними особами. Далі – ре­тельна праця письменника й дослід­ника, літературне й наукове опрацю­вання зібраного.

Одна за одною виходять його со­лідні праці «Олександр Мишуга», «Соломія Крушельницька», «Модест Менцинський», «Михайло Ромен­ський» (й до сьогодні – базові джерела для дослідників); у видавництві «Український письменник» – опрацьо­вані ним монографії: «Мазепа» Аль­фреда Йєнсена, «Кобза і кобзарі» Ва­силя Ємця, «Нариси до історії україн­ської церковної музики» Павла Ма­ценка. На Українському радіо Михай­ло Іванович провів десятки передач про славетних вітчизняних співаків, яких до нього не знали на батьківщи­ні: М. Скала-Старицького, Г. Шадров­ського, О. Руснака, І. Маланюка та ін. Михайло Головащенко – один із фун­даторів та ініціаторів створення Му­зею Соломії Крушельницької у Льво­ві, куди передав значну частину влас­ного архіву, довгі роки був для пра­цівників закладу професійним кон­сультантом, порадником, ініціатором і учасником багатьох акцій та захо­дів. А він же ще й завідував відділом музичного мистецтва в газеті «Куль­тура і життя», перед його професій­ним пером тріпотіли й схилялися най­відоміші музиканти!

До останнього подиху він лишався вірним собі, працював по 18–20 годин на добу. Один російський музикозна­вець сказав про Михайла Головащен­ка: «Це – людина-інститут».

Останні в своєму житті 15 років Го­ловащенко працював над двотомни­ком «Феномен Олександра Кошиця» про геніального українського дири­гента, композитора, письменника, ет­нографа, який мусив працювати й по­мерти на чужині. На жаль, і сам автор помер у грудні 2005 року, незадовго до виходу першого тому.

Пам’ять жива

Син Михайла Івановича, талановитий скульптор Тарас Головащенко встановив на Байковому цвинтарі гідний пам’ятник: бронзове погруддя надзви­чайно тонко й точно передає не лише риси, а й навіть ту особливу енергій­ність, що завжди ніби підсвічувала об­личчя батька, надаючи йому й за життя майже містичної величі. На постаменті викарбуваний скромний напис: Видат­ний музикознавець, заслужений діяч мистецтв України М. І. Головащенко, дати народження та смерті.

...Покладаю троянди і вдивляюсь, як бу­вало завжди, трошки закинувши голову, в бронзове обличчя Михайла Івановича. А він дивиться безстрашним та суворим поглядом кудись понаді мною, в дале­чінь...

Дай йому, Боже, побачити з горішніх ви­сот злагоду й добробут на українській землі, повагу до наших національних скарбів, титанів духу й думки, прагнення нащадків свято зберігати їхню пам’ять.

 

Обіцяння... майстерності

Хочеться привітати улюбленого прекрасного народного артиста України Олексія Богдановича не лише з його 50-річчям (яке, прав­да, було в березні), а й з немину­щою можливістю грати краще із світової класики й укотре завойо­вувати серця глядачів.

Нещодавно в столичному Будинку офіцерів було презентовано сце­нічну інтерпретацію роману фран­цузького письменника (володаря двох(!) Гонкурівських премій) Ро­мена Гарі «Обіцяння на світанку». Гімн материнській любові. У ви­ставі задіяні лише чотири актори – Олексій Богданович, Надія Кон­дратовська й два міми. Пишуть, що гра акторів викликала такий сильний резонанс, що чимало глядачів не втрималися від сліз і після закінчення вистави майже всі побігли телефонувати своїм мамам.

Олексій Богданович – актор Наці­онального академічного драма­тичного театру ім. Івана Франка, нині готує роль Федора Протасова у славетній п’єсі Льва Толстого «Живий труп». Розуміє свого ге­роя як тонку натуру, ідеаліста та романтика, чоловіка розумного, чутливого й саме тому душевно невлаштованого, стражденного.

Час від часу Богданович знімаєть­ся в кіно, проте робить це, як сам каже, «аби не впасти в депресію», аби не зупинятися. З іншого боку, він переконаний, що там, де ка­мера, творчості мало, а є жор­сткий робочий процес. Театр же дарує акторові невимовно пре­красні моменти усвідомлення, ви­гадки, тобто такої творчої радості, яку в кіно навряд чи вдається пе­режити.

 

Про життя в підкарпатському Вавилоні

Наш земляк, письменник Роман Іваничук – щирий, справжній патріот України, майстер глибокий, силь­ний, вражаючий. Він створив понад 20 історичних ро­манів. А у творах такого жанру, як легко переконуєш­ся, в принципі є спокуса збитися на непотрібний па­фос, докори, заклики тощо. Та не такий Іваничук, у якого завжди гідна інтонація, а енергія ідеї й думки – те, що читача справді хвилює, проростає із самої опо­віді, з високохудожнього викладу, способу добору ав­тором закономірностей розвитку сюжету.

Нині, маючи 84 роки, Роман Іваничук вперше написав роман, присвячений його рідному місту – Коломиї. Цей, уже 21-й, історичний роман письменника нази­вається «Торговиця». В інтерв’ю ВВС-Україна автор розповів, що хоча сам родом з Коломиї, але якось оминав у творчості рідне місто, бо завжди був зайня­тий іншими темами. Тепер же свій борг компенсує. Щоправда, в творі перед читачем просто Місто, з ве­ликої літери, без конкретної назви.

В тому ж цікавому інтерв’ю Роман Іваничук розпові­дає: «Коломия – дуже традиційна і стабільна. Є так званий коломийський гонор. Коломияни – великі теа­трали, мають свій театр. Вони дуже пишаються своїм містом, в тому числі я. Бо там усе було – наприклад, видавництва Оренштайна чи Бойчука – таких видав­ництв не було в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Коли Франко мандрував містами, то згадував Станіс­лав, а заїжджав у Коломию, бо там були видавництва. Там були майстерні знаменитих фотографів, напри­клад Кіблера. Був краєзнавчий музей, тепер це Музей Гуцульщини. Зараз там є музей «Писанка».

Коломия дуже активна до культурного життя. Я пам’ятаю, це були люди, які не пропускали жодного спектаклю в театрі чи прем’єри кінофільму. Це такий гарний прошарок коломийської інтелігенції, і навіть не тільки інтелігенції. Не знаю, наскільки це мені вда­лося, але я торкнувся питання широкого діапазону. Як там формувалися люди, свідомість, як вона втілюва­лася в реаліях. Там були стосунки між поляками й українцями, бо Коломия була Вавилоном: тут жили поляки, українці, євреї, німці й ін. Були змішані шлю­би українців з поляками і, відповідно, ворожнеча і ро­динні стосунки. Там було жахливе знищення євреїв. Не знаю, в якому іншому місті було аж таке тотальне знищення всіх євреїв, як у Коломиї. Це була страшна подія. Потім, після закінчення війни, депортації в Си­бір через дії УПА. Всі ці події там відбито».

Сюжет розвивається на тлі двох історичних відрізків: сучасного й минулого. А в головного героя «Торгови­ці» є реальний прототип – рідний брат Романа Івани­чука, старший за нього на два роки.

03.12.2013


Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

21.06.2019 23:41

21.06.2019 23:38

21.06.2019 23:07

21.06.2019 23:07

10.06.2019 00:21

10.06.2019 00:20

27.05.2019 00:32

27.05.2019 00:20

27.05.2019 00:16

21.05.2019 21:43

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання