ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

«Пісня моя з Україною в серці»

Для Національного заслуже­ного академічного україн­ського народного хору України імені Григорія Ве­рьовки та його генерально­го директора й художнього керівни­ка, народного артиста України, Ге­роя України Анатолія Авдієвського цей рік – ювілейний: 70-річчя засну­вання хору й 80-річчя Маестро. Від­булося чимало ювілейних концер­тів, колектив виступав у Національ­ній філармонії України, Національ­ному палаці мистецтв «Україна», а 24 жовтня – у Національній опері України. Весь цей час неймовірний ажіотаж меломанів і не думав вщу­хати, тому потрапити до оперного театру виявилося надзвичайно важ­ко. А вхід – лише за запрошеннями.

Назва ювілейного концерту вине­сена у заголовок. Концептуальна на­зва. Хор незмінно вірний своїм тра­диціям, упродовж 70 років зберігає й несе в народ кращі зразки вітчиз­няного музично-пісенного реперту­ару – від автентичного фольклору, зібраного і Верьовкою, і Авдієв­ським, до творів українських авто­рів різних часів.

Тож публіка прагнула високого мистецтва, краси, гармонії – й уко­тре була щедро винагороджена!

Хор ім. Г. Верьовки навдивовижу мобільний і гнучкий. Попри досить солідний і неоднорідний за чисель­ністю склад, – поряд із корифеями стоїть молодь, – хор сприймається як єдиний організм, як один талано­витий, досвідчений виконавець, і в цьому його унікальність.

Для того, щоб якнайповніше пе­редати зміст твору, розкрити худож­ній образ, використовуються всі можливі й доступні вокально-хоровому виконавству засоби му­зичної виразності. Це й бездоганно грамотне вокальне дихання – на опорі, що, з одного боку, формує якісний звук, а з іншого, забезпечує його безперервність, народжуючи так зване ланцюгове дихання; й во­лодіння усіма засобами звуковеден­ня, щедре використання метрорит­мічних, темпових прийомів. Демон­стрування всієї палітри динамічних відтінків, від fortissimo (дуже голо­сно) до pianissimo (дуже тихо), май­стерність у філіруванні звуку та у точному фразуванні, що є визна­чальними чинниками виразного співу, – ще один доказ висококлас­ної підготовки хору ім. Г. Верьовки. І це істотно вирізняє його з-поміж багатьох хорових колективів Украї­ни й зарубіжжя.

Колектив говорить мовою й піс­ні, й танцю, причому танець у вико­нанні танцювальної групи – це, як правило, сюжетна постановка, що розповідає про певні історичні по­дії, відтворює Запорізьку Січ і слав­них козаків з їхньою мужністю, вій­ськовою вправністю, спритністю й красою рухів, змальовує картини селянського побуту, щиру любов і розлуку, лихоліття війни, спадко­вість поколінь, дівоче ворожіння на Івана Купала... Любов до Украї­ни – й у художній демонстрації ко­лориту, характерних мелодій, рит­мів, костюмів різних регіонів на­шої держави.

Прекрасно сформовано концертну програму – номери різні за жанром, характером, настроєм, артистичним складом. До того ж хор з успіхом ви­конує пісні народів світу, котрі – що надзвичайно цінно! – «на ура» сприй­маються у різних країнах, а у нас, як це було й на ювілейному концерті в Національній опері, додають яскра­вих барв загальній палітрі.

...Плинуть роки, але маестро Ана­толій Авдієвський не дає ні собі, ні хору найменшого послаблення. Пра­цює з колективом у кращих своїх традиціях: жорстка дисципліна, ви­сокі професійні вимоги до кожного хориста, танцюриста, музиканта. Абсолютний слух Анатолія Авдієв­ського забезпечує хору спів із точ­ністю до обертона. Все це – на тлі не­підробної інтелігентності й добро­зичливості Анатолія Тимофійовича. А ще – виняткової скромності, яка дозволяє йому й нині, коли він має стільки почесних звань, нагород, державних і недержавних відзнак, лишатися демократичним, доступ­ним, близьким і теплим.

Зроси й води на многая літа!

Окрема тема й неаби­яка окраса всього ко­лективу – музиканти оркестру, мистецтво яких вирізняє дивовижна тех­ніка, філігранність виконання. Гарне враження залишив по собі й виступ хористів Студії з підготовки акторських кадрів, що діє при хорі ім. Г. Верьов­ки. Талановитій молоді зго­дом пощастить стати повно­правними членами легендар­ного колективу.

Упродовж усього вечора ви­ступ хору супроводжувався бурхливими оваціями, вигука­ми «браво», «біс». І таки спі­вали на «біс» – окремі твори двічі, а то й тричі, як от «Думи мої...». Ще, хвала долі, є пу­бліка підготовлена, доброзич­лива, вдячна... Ювілейний концерт, як уже сказано, був некомерційний – без квитків. Але насолода, яку хор імені Г. Верьовки подарував залу, захват, від якого у глядачів ча­сом аж дух перехоплювало, їй-право, заслуговували на те, щоб і з останніми грішми роз­статися без жалю.

Щоб розповісти про свої почуття...

Орігамі – особливе мистецтво скла­дання паперу, що вважається япон­ським. Принаймні сам термін похо­дить із двох японських слів: oru (скла­дати) і kami (папір). Власне, папір з’явився передусім у Китаї, але саме у Японії здогадалися складати з нього дивовижні за красою фігурки.

Папір має бути тонким, міцним і до­бре «тримати» складки. Сьогодні світ милується роботами молодого в’єтнамського художника на ім’я Нгуен Хунг Куонг – майстра орігамі з Ханоя. Він захопився орігамі ще у п’ять років, а свою першу оригіналь­ну роботу створив 1999-го, коли йому виповнилося десять. Для юна­ка це не професія, проте більше, ніж хобі. Чимало його робіт представле­но у книжках та на виставках. Нгуен має неймовірно спритні руки, бага­тющу фантазію, й усе це дозволяє митцеві створювати просто-таки ча­рівливі тривимірні паперові фігурки. Часом аж дух перехоплює! Є й ро­боти, зроблені з паперових грошей. Майстер сподівається із часом вида­ти книжку й надихати своєю май­стерністю інших. Сам він так пояс­нює своє захоплення: «Я можу з од­ного аркушика зробити все, просто складаючи його. Я не надто дружу зі словами, тож використовую орігамі, аби поділитися своїми ідеями, ви­словити почуття й розповісти, який прекрасний цей світ».

До слова, лише після Другої світо­вої війни мистецтво орігамі потра­пило з Азії до Європи та Америки, проте швидко набуло тисячі шану­вальників. А для психологів це один із напрямів арттерапії, що надзвичайно позитивно впливає на емоційну сферу людини.

Австрійські літературні зустрічі

У другій декаді жов­тня в австрійсько­му місті Інсбрук відбувся Фести­валь української літера­тури. Вітчизняне красне письменство репрезен­тували Андрій Курков, Марія Матіос, Любко Дереш і Таня Малярчук, які на­лежать до небагатьох українських письменників, чиї твори перекладено на німецьку й видаються в Ав­стрії та Німеччині. В рамках заходу відбулася зустріч з австрійськими читачами в книгарні видавництва «Хаймон» (саме тут вийшли друком книжки чоти­рьох українських учасників фестивалю), пише Вале­рія Радзієвська (gazeta.ua), й цю зустріч було названо «Ще не вмерла Україна». Хоч авторка вважає назву промовистою, але важко зрозуміти, чому по сьогод­ні, через понад два десятиліття нашої незалежності та за безлічі міжнародних контактів, у тому числі мистецьких, це треба, як і раніше, доводити. Втім, ці­кавіші інші моменти. До прикладу, те, що австрійці в масі своїй української літератури не знають, про кла­сиків – Тараса Шевченка, Лесю Українку – не мають уявлення, а із сучасних авторів віддають перевагу пе­редусім Андрію Куркову. Про це розповіла згадано­му джерелу австрійська письменниця й журналіст Сюзанна Шоль. «Австрійці полюбляють сюжетні книжки, і щоб сюжет був міцний. Читають тих, хто вміє з гумором розповідати цікаві історії. Андрій... не такий сумний і проблемний, як більшість пострадян­ських письменників. На Заході не люблять, щоб їх грузили проблемами».

З іншого боку, не проти проблем, здається, Крістіна й Готфрід Міттельшіфттайлер, які придбали «Солодку Дарусю» Марії Матіос. Жінка розповіла нашій журна­лістці, що прочитала цю книжку ще в березні, над­звичайно переймалася сюжетом, плакала. Влітку, аби ближче познайомитися з Україною, разом із чо­ловіком вона спеціально приїздила до Львова. Пан Готфрід додав, що ніхто з німецькомовних авторів так не пише й поділився думками, про що їм було б цікаво почитати: «Добре, якби показали культури та нації на межі. На Буковині змішалися німці, австрійці, поляки, євреї та українці. Нам цікаво читати про те, як вони уживаються разом».

До слова, твори українських авторів коштують, з на­шої точки зору, недешево – від 12 до 20 євро за книжку. Та їх купують, і не по одній!

В Андрія Куркова чимало думок та ідей (і не лише щодо фестивалю в Австрії) стосовно пропагування й просування вдома й за кордоном української класи­ки. Зокрема, він вважає, що «масового читача можна зацікавити, якби у країні діяла інституція, яка займа­лася б пропагандою української літератури. Опти­мальний спосіб пропагувати класичних письменни­ків – через їхні біографії».

10.11.2013

Тетяна МОРГУН «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини