ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Життя на всі «лади»

Видатний український компо­зитор, музикознавець, Герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, професор двох Національних музичних академій – Києва і Львова, художній керівник Національної опери України Мирослав Михайлович Скорик 13 липня ц. р. відзначив своє 75-ліття.

Мирослав Скорик – світова вели­чина, тож офіційне вшанування було перенесене на осінь, аби саме світова музична громадськість змо­гла гідно візначити ювілей леген­дарного маестро, фундатора сучас­ної української композиторської школи: із 13 вересня до 13 жовтня на кращих сценах столиці тривав між­народний фестиваль «Дні музики Мирослава Скорика», в якому взяли участь славетні виконавці, провідні колективи, всесвітньовідомі музи­канти.

Музичний доробок композитора грандіозний: опера, балети, вокально-симфонічні, інструментальні, фортепіанні твори, музика до спек­таклів і до понад сорока фільмів (у тому числі «Тіні забутих предків»).

І все ж одна річ, написана ним, упевнено й справедливо посіла авангардне, найпочесніше місце в серці кожного меломана, надто українського – славетна Мелодія ля-мінор (або Духовний гімн України, або Карпатська сюїта, музика до фільму «Високий перевал»).

Хто ж не знає, що за емоційне за­барвлення музики відповідають лади – мажор і мінор? Те саме за­барвлює й людські почуття! Хоч би якими різноманітними вони не були, скільки відтінків не мали б, щоразу це буде або мажор або мінор. Або дивовижне поєднання того й того. Такою є власне музика, така ж і «музика» нашого життя. Тому ме­лодія завжди сильніша не лише за рухи, жести й фарби, а й за слова. Вона промовляє до людського серця особливою, лише йому зрозумілою мовою, пояснює серцю те, що не зміг би пояснити й найблискучіший ора­тор. Сказано: на початку було Сло­во. Але «слово» не в нашому розу­мінні. Звук. Про це думалося, коли, захоплюючись і мало не плачучи, вкотре слухала цю Музи­ку Мирослава Скорика, виконува­ну під час концерту в одній із най­старіших базилік Рима у жовтні 2012 року з нагоди Всеукраїнської націо­нальної прощі та освячення віднов­леного Собору святої Софії. У кон­церті взяли участь Молодіжний ака­демічний симфонічний оркестр «INSO-Львів», Національна заслу­жена академічна капела України «Думка». Диригував автор. А вока­ліз неперевершено виконала моло­да співачка Софія Соловій (сопра­но). Попри соковитий, як мовиться, «м’ясистий» оркестр, саме її голос з ідеальними мелізмами й динамі­кою, здавалося, зробив опуклими найважливіші інтонації й думки цього вражаючого твору, майстерно доніс його біль і чарівливість, його глибоку, сокровенну думку... Чесно кажучи, це було майже відкриття, як свого часу вразила вмінням від­крити нові барви музики Енніо Мор­ріконе співачка Сюзанна Рігоччі. Більше ніколи нічого подібного чути не доводилося.

До речі, співачку зі світовим ім’ям Софію Соловій уже неоднора­зово названо наступницею Соломії Крушельницької. Мирослав Скорик, як відомо, є онучатим небожем ве­ликої Соломії, онуком її рідної се­стри. Ось такий високий «патро­наж». До слова, як розповідає Мирослав Михайлович, саме Соло­мія Крушельницька визначила, що в нього абсолютний слух (а хлопчи­кові було тоді п’ять чи шість років) і наполегливо порадила батькові Мирослава віддати сина до музич­ної школи. «Отак і розпочалася, – каже Мирослав Скорик, – моя музич­на кар’єра» (philharmonia.lviv.ua).

Біографія Мирослава Скорика, мов змістовний музичний твір круп­ної форми, містить і трагізм, і опти­мізм, і безліч їх відтінків. У 1947 році його родину було заслано до Сибіру (зате юного Мирослава там навчала гри на фортепіано учениця Сергія Рахманінова). Згодом – Львів­ська консерваторія, тоді аспіранту­ра у Московській консерваторії, чи­мало років життя й роботи за кордо­ном – в Австралії та США. А напри­кінці 1990-х років митець остаточно повернувся в Україну й разом із со­бою знову подарував їй ореол колис­ки вишуканого, яскравого, багатю­щого музичного компонування.

  Нехай буде кода в мажорі

Мирослав Скорик – людина ча­рівлива й трохи загадкова. Гадаю, він приязний і від­критий у спілкуванні пе­редусім завдяки своїй високій ін­телігентності. Проте однаково ли­шається немовби «річчю в собі» – й це знак щедро обдарованого Бо­гом таланту. Саме тому маестро любить і вміє «розслабитися» (адже ж написав музичну комедію «0:0 на нашу користь»), саме тому вміє сумувати. Хоча б з приводу засилля шоу-музики, непередбачуваності як життя, так і мис­тецтва, зрештою, – життя у мистецтві. Й саме тому на «ювілейне» запитання журналістки каналу ТВі «Чи можете сказати, що прожили життя щас­ливо?» Мирослав Скорик (ко­трий іще не «прожив», а живе й плодотворно працює!) відповів: «Бачте, життя цілком щасливим не буває. Бувають різні періоди. Проте, гадаю, до 75 років мені вдалося зробити чимало. Це є свідченням певного позитивного моменту в моєму житті».

На цій оптимістичній ноті й завершимо.

ФЕСТИВАЛЬ ЮНИХ ТАЛАНТІВ

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ

У Черкаському Палаці дружби народів відбувся перший фестиваль «OSTCHEM запалює зірки». Організувала його створена в цьому великому хімічному холдінгу громадська Координаційна рада з розвитку культурно-масової та спортивної роботи, що об’єднала зу­силля господарського керівництва і профспілкових організацій.

У попередніх заходах, що проходили в Сєверодонецьку та Рівному, брали участь дорослі. А цей зібрав близько трьохсот талановитих дітей з названих міст, а також із Горлівки та самих Черкас.

Програма виявилася різноманітною, яскравою. У ній взяли участь і художні колективи, й окремі виконавці із за­кладів культури підприємств.

Юні співаки, танцюристи, представники оригінальних жанрів порадували чис­ленних глядачів майстерністю та за­пальністю, умінням реалізовувати складні творчі задуми. Колоритними виявилися виступи українських фольклорних колективів. Аматори з художніх колективів Палацу культури хіміків Сє­веродонецького «Азоту» спільно підго­тували навіть мюзикл, прем’єра якого саме й відбулася під час фестивалю.

«Незабаром у Горлівці відбудеться танцювальний марафон самодіяльних артистів – працівників наших спорід­нених підприємств», – повідомив член Координаційної ради, голова профкому Сєверодонецького «Азоту», член Ради ФПУ Валерій Черниш.

І це – лише початок.

Напередодні знаменних дат

Олексій ПЕТРУНЯ

Інформаційно-аналітичний центр апарату ФПУ

У місті Каневі Черкаської області 10 жовтня відбу­лося розширене засідання колегії Міністерства культури України, на якому розглянуто низку важливих питань майбутнього 2014 року, зокре­ма: про Стратегію розвитку культури в Україні на най­ближчі роки, відзначення 200-річчя від дня народжен­ня Тараса Шевченка, відзначення 70-ї річниці визво­лення України від фашистських загарбників.

Вів засідання міністр культури Леонід Новохатько. В роботі колегії взяли участь віце-прем’єр-міністр із гу­манітарних питань Костянтин Грищенко, голова Комі­тету ВР з питань культури і духовності В’ячеслав Кири­ленко, радник Президента України – керівник Голов­ного управління з питань гуманітарного розвитку Ад­міністрації Президента України Юрій Богуцький, голо­ва Черкаської облдержадміністрації Сергій Тулуб. Профспілкову сторону представляли заступник Голови ФПУ Євген Драп’ятий і голова ЦК Профспілки праців­ників культури України Людмила Перелигіна. На нара­ді також були присутні голови національних спілок, представники міністерств, громадських організацій і керівники з гуманітарних питань облдержадміністра­цій України, АР Крим, міст Києва та Севастополя.

Виступаючи на зібранні, заступник Голови ФПУ Євген Драп’ятий наголосив, що Федерація тісно співпрацює з ветеранськими організаціями України у вирішенні соціальних питань ветеранів та проведенні спільних заходів, зокрема і в підготовці відзначення 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників. Він докладно спинився на відзначенні 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, оскільки 3 жовтня Пре­зидія ФПУ ухвалила відповідну постанову з цього пи­тання та затвердила склад оргкомітету, адже проф­спілки, як і Кобзар, несуть спільну місію – захист про­стих людей праці. Цього ж дня у приміщенні ФПУ на майдані Незалежності відкрито виставку-експозицію, присвячену Тарасові Шевченку. Крім того, для відзна­чення ювілею Кобзаря заплановано провести урочис­тості у трудових колективах; шевченківські читання та конференції; організувати виступи творчих та аматор­ських колективів, фотографування пам’ятників і пам’ятних знаків, встановлених Тарасові Шевченку у ре­гіонах країни; туристичні походи молоді «Шляхами Кобзаря по рідній Україні»; організувати мистецькі огляди-конкурси, виставки-експозиції творів Тараса Шевченка; взяти участь у вишиванні Рушника Кобза­реві «Обнімімся, брати мої, молю вас, благаю».

«Профспілки України готові максимально співпрацюва­ти з органами виконавчої влади та місцевого самовря­дування, творчими спілками й громадськими організа­ція з метою успішного проведення заходів із відзначен­ня 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в усіх куточках країни», – наголосив Євген Драп’ятий.

Від ФПУ Євген Драп’ятий разом із Людмилою Пере­лигіною передали Національному музею книгу «Дзвіночок» з опублікуванням статті «Любов Тараса Шевченка до Вітчизни», виданої у друкарні Науково­го товариства імені Шевченка у Львові в 1896 році, та «Кобзар» Української вільної академії наук, Інституту Шевченкознавства з поясненнями й примітками, ви­датного у м. Вінніпег (Канада) 1960 року.

Учасники засідання поклали живі квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку в Каневі.

20.10.2013

Тетяна МОРГУН «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини