« на головну 28.03.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1246)
07
Березень
 
Інтерв’ю
 
ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Діаманти не для диктатури пролетаріату

Діаманти не для диктатури пролетаріату

Чи вдячна пам’ять, чи ціка­вість, а чи притаманний лю­дині дослідницький дух збе­регли чимало прізвищ у «на­родних» назвах різних місь­ких будівель. У Києві – «будинок Мо­роза», «будинок Городецького», «бу­динок Уварової» тощо. Та в цьому ареалі «історичної пам’яті» не надто пощастило тим, хто, мабуть, заслу­говує на таку пам’ять найбільше. Адже довгий час фасад відомого му­зею по вулиці Терещенківській при­крашала безлика вивіска: «Держав­ний музей західного й східного мис­тецтва». Проте колись заклад нази­вався власним іменем: Музей мис­тецтв імені Богдана та Варвари Ха­ненків! Це подружжя й створило його. А після революції, за вказів­кою радянських органів, імена ви­датних меценатів з назви було вилу­чено – «через відсутність за Ханенка­ми революційних заслуг». Утім, і від загибелі храм мистецтв, як могли, берегли: ремонтували, оновлювали, тож 15 вересня 1944 року музей оста­точно запрацював.

Нині історичну справедливість поновлено, й закладу повернуто єди­но правильну назву з іменами його видатних фундаторів. Адже родин­ний союз Богдана Івановича та Вар­вари Ніколівни Ханенків приніс Ки­єву й у цілому Україні сотні видат­них творів світового мистецтва. Нео­ціненний скарб!

Богдан Ханенко – з поважного роду козацько-старшинської верхів­ки. За фахом він був юристом, профе­сіоналом блискучим і затребуваним. А душу мав тонку, творчу, тож у тридцять два роки (1881 року) йде у відставку, вирішивши присвятити себе колекціонуванню образотвор­чості. Власне, три роки роботи у пе­тербурзькій адвокатурі, широке коло цікавих знайомств, надто із творчою інтелігенцією, його особистісні якос­ті, широка ерудиція й родинні тради­ції – усе разом активно посприяло но­вому й остаточному вибору. У 1874 році Богдан Ханенко одружився з до­чкою відомого українського поміщи­ка, бінесмена й мецената Ніколи Те­рещенка Варварою. Її батько, два брати й дядько Федір давно захоплю­валися мистецтвом, у сімейній ко­лекції було зібрано видатні твори Во­лодимира Боровиковського, Дмитра Левицького, Іллі Рєпіна, Івана Айва­зовського, Михайла Врубеля, Івана Шишкіна, Василя Поленова, Володи­мира Маковського... Отже, молодих людей – нащадків двох славетних українських родів – поєднало не лише щире кохання, а й спільна при­страсна любов до мистецтва.

Перші твори для своєї збірні Ха­ненки придбали під час весільної по­дорожі, в Італії. Згодом відвідували Францію, Німеччину, Іспанію, були активними учасниками європей­ських аукціонів, знайомилися з відо­мими антикварами західної Європи, авторитетними знавцями живопису (зокрема, із Петром Семеновим-Тянь-Шанським). Богдан і Варвара Ханенки були прекрасно виховани­ми й освіченими, тому формували свою колекцію, уникаючи випадко­востей, завжди радилися з видатни­ми європейськими фахівцями. Ідео­логом, організатором, активним «до­бувачем» виступав, як правило, Бог­дан Іванович, а Варвара Ніколівна завжди була ідеальним помічником та однодумцем.

Зростав авторитет колекціонерів, у збірні поступово з’являлися нові теми, пише history.vn.ua: скульпту­ра, вироби художньої промисловос­ті, античні твори, мистецтво Далеко­го й Близького Сходу.

  •  «Вдячний Київ»

З 1881 року подружжя оселилося в Киє­ві. Щоб розмістити багатющу колекцію, Богдан Іванович збудував на Терещен­ківській (тоді вул. Ново-Олексіївська) особняк у стилі неоренесанса. Кожен зал – окрема етноісторична стилізація. За півстоліття Ханенки зібрали колекцію з понад 1200 творів, велику бібліотеку з питань образотворчості, видали ката­лог. І від самого початку знали, що по­дарують свою колекцію (де є такі ше­деври, котрим могли би позаздрити і Лувр, і Ермітаж) співвітчизникам. Це була їхня тверда громадянська позиція. У заповіті, складеному незадовго до смерті (у квітні 1917-го), Богдан Ханенко передає усе своє зібрання Києву; умова була лише одна: заклад має офіційно називатися «Зібрання Ханенка».

...Для Варвари Ханенко настав час важ­ких випробувань, радянська влада ви­селила її з помешкання, й Варвара Ніко­лівна доживала вік у своєї служниці Дусі, бідуючи, хворіючи, всіма забута. Проте продовжувала поповнювати збір­ню, працювала над каталогом, перевез­ла до Києва петербурзьку частину ко­лекції... Вона пережила чоловіка рівно на п’ять років і похована поряд із ним на території Видубицького монастиря. Довгі роки над могилами стояв дерев’яний хрест із написом: «Ханен­кам від Дусі».

...Те, що чимало перлин унікального зі­брання було втрачено в період Другої світової війни, – біда радше об’єктивна. Аот за радянських часів багато неоці­ненних експонатів просто розпорошили – продали, обміняли, подарували, «за­губили». Нині про це кажуть і пишуть відверто. Якими «благими намірами» не керувалися б чиновники, а виходить, що їхні байдужість та безкультур’я ще й досі під різною машкарою гукаються нам.

 

Ой, «переперчено»...

Керівник видавництва «Преса України» підписав наказ про лікві­дацію журналу «Перець» і скоро­чення штату з 1 грудня 2013 року. Причина – нерентабельність. Ін­тернет вибухнув цією новиною, зокрема i-pro.kiev.ua з посилан­ням на сторінку «Перцю» у Facebook цитує: «Працівникам запро­поновано посади в комбінаті на кшталт брошурувальника, приби­ральника тощо».

Можете собі уявити? Отак обійти­ся з творчими людьми – журна­лістами, письменниками, худож­никами! Отак одним розчерком перекреслити легендарне видан­ня, якому у березні 2014-го випо­внилося б 92 роки й де працюва­ли Остап Вишня, Олександр Довженко, Василь Еллан-Блакитний, Федір Маківчук...

Мільйони читачів «Перець» обо­жнювали, десятки – серйозно по­боювались. Так, він таврував нега­тиви нашого життя, проте ніколи не вульгарно. Тільки витончено, дотепно. То що ж – радянська влада виявилася мудрішою й інте­лігентнішою, бо наклад журналу в радянський час сягав майже 3,5 млн примірників?! Чи за нашої доби все так розпрекрасно, що концепція вже не актуальна?

Здається, ще двох років не мину­ло, як ЗМІ писали: «Культовий журнал!», «Найвідоміший сатирично-гумористичний журнал України!». Писали про мудрість віку...

Та за першої ж заковики простіше, звісно, угробити: немає видання – немає проблеми. А, може, воно й на краще, бо ще знайшовся б якийсь «спонсор» чи «керуюча компанія», та й заходилися нав’язувати «власне бачення» й влас­ний «творчий» непотріб, – оста­точно поховали б репутацію жур­налу. Якщо інформація правдива, то «Перець» принаймні з почестя­ми вирушить в останню путь... Ащо легко й недалекоглядно жерт­вують «вартісним, але слабшим», то гіркий перець у нашому роті, як мовиться, сьогодні й щодня...

 


«Київський Родинний клуб» розширює межі

Олег Шаромигов

За ініціативи голови Київського єпархіального відділу у справах сім’ї, митрофорного протоієрея Олега Мельни­чука віднині «Київський родинний клуб» поширює свою діяльність на сільські благочиння Київської єпар­хії. Довкола проблеми збереження традиційних сімей­них цінностей об’єднали свої зусилля понад 200 відо­мих київських родин. Серед проблемних питань, які покликана розв’язувати нова громадська ініціатива, на чільному місці – духовна альтернатива споживацьким настроям та інтересам.

У день відзначення православного свята – Чуда архі­стратига Михаїла, 19 вересня ц. р., відбулося виїзне за­сідання «Київського родинного клубу» за участі журна­лістів. Під час прес-туру учасники заходу відвідали Свято-Георгієвський храм у с. Селище Баришівського району, який нещодавно відзначив сторічний ювілей, і прийняли до своїх лав родину настоятеля храму, ми­трофорного протоієрея Михаїла Макеєва. Гостей також радо вітали у відбудованому після пожежі храмі у селі Лозовий Яр Яготинського району.

Під Покровом Пресвятої Богородиці у селі Лемешівка настоятель одноіменного храму протоієрей Георгій Бойко за дорученням Предстоятеля УПЦ, Блаженній­шого Митрополита Володимира вручив високу церков­ну нагороду – орден Святого Рівноапостольного князя Володимира III ступеня, керівникові Інформаційно-аналітичного центру ФПУ Юрію Работі – за заслуги пе­ред Українською Православною Церквою.

Нині у рамках Меморандуму про співпрацю Федерація профспілок України та Українська Православна Церква – дві найчисленніші громадські організації нашої дер­жави – об’єднують зусилля у підготовці до 200-річчя із дня народження видатного українського поета Тараса Шевченка, що святкуватиметься наступного року. При­нагідно: у Лемешівці Великий Кобзар бував тричі – у 1843-му й у 1845–1846 роках, приїздив до свого побра­тима Віктора Закревського. Зусиллями місцевих ентузі­астів під керівництвом історика та краєзнавця Петра Гаркуші збережено будинок, де перебував Великий Кобзар. За підтримки релігійної громади Покрови Пре­святої Богородиці створено музей Тараса Шевченка та щорічно проводиться родинне свято «Садок вишневий коло хати». До зусиль громадськості у вшануванні пам’яті Кобзаря долучився й секретар Предстоятеля УПЦ, Блаженнійшого Митрополита Володимира архіє­пископ Переяслав-Хмельницький Олександр, подару­вавши музею власну монографію.

Сподіваємося, що ентузіастів підтримає й місцева вла­да – задля якнайкращого збереження дорогоцінних пам’яток Лемешівки.

06.10.2013


Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

10.02.2024 17:58

10.02.2024 17:48

12.01.2024 20:50

12.01.2024 20:49

24.12.2023 14:26

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання