ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Любов, любов, любов...

«Забудь тут пам’ять про не­щастя й прийми щастя віще. Якщо ж ти щасли­вий, то будь іще щасли­вішим»... Немає, мабуть, такого сайту, присвяченого дендро­парку «Софіївка» в Умані, де не наво­дилися б ці слова графа Потоцького. За його наказом їх висічено в при­родній скелі грота Каліпсо, прозва­ному Гротом щастя. Й сам Станіслав Щенсний Потоцький не приховував власного щастя, адже він одружився із найкрасивішою жінкою в Європі – гречанкою Софією Вітт. Пишуть, вона була такою гарною, що люди (здебільшого чоловіки) ходили за нею натовпом, а деякі навіть приму­дрялися виявляти чудеса акробатики, аби тільки краще роздивитися її прекрасне обличчя, пише dimukraine.com.

Проте ця романтична історія під­тверджує відоме: на справжні чудеса здатне лише велике кохання. Уман­ський дендропарк, розкішний, те­плий, із п’янким повітрям, ніби на­стояним на любові, неповторний за вигадливістю, красою й принадніс­тю, – це подарунок безмежно закоха­ного чоловіка любій дружині.

Уміли колись кохати, здатні були на дивовижні подарунки! Адже у парку «Софіївка» геть усе – мальов­ничі скелі, гомінкі водоспади, фон­тани, прохолодні гроти, прекрасні статуї – виконане на честь любові, присвячене чарівливій жінці.

Ще до весілля, влітку 1795 року, Софія гостювала неподалік Варшави у маєтку графині Гелени Радзівілл і була вражена красою тамтешнього парку з промовистою назвою «Арка­дія», що його було створено у греко-романському стилі. У листі до свого обранця Софія написала, що шалено закохалася в «Аркадію», що немає в світі таких квітів та екзотичних рос­лин, котрі тут не росли б. Важко уя­вити собі, писала вона, щось прекрас­ніше й романтичніше.

Саме тому Потоцький, хоч і пере­бував тоді у певній фінансовій скру­ті, вирішив будь-що подарувати Со­фії парк небувалої краси – і щоб у ньому була часточка Еллади, і Єли­сейські поля, і дивовижні рослини, й скульптури.

Граф бажав подивувати й потіши­ти лише її. Проте ось уже два століт­тя радує й наснажує сотні тисяч лю­дей те, що можна б назвати щонай­сильнішою «вібрацією»: могутнім і незнищенним симбіозом рукотвор­ної краси й енергетики чистого полум’яного почуття.

Потоцький обрав «загадкове» міс­це на північній околиці Умані: ту­тешній пейзаж здався йому не лише своєрідним, а й магічно привабли­вим. Будівництво розпочалося 1796 року, а вже у травні 1802-го парк було відкрито (хоча не всі роботи завер­шено остаточно). Сучасники згаду­вали, пише те ж джерело, що ввечері, після того, як гості оглянули сад та намилувалися його красою, було влаштовано ілюмінацію, й неповтор­но гарним видалося озеро, в якому відображалися «вогняні береги». Одне слово, ось такий подарунок від дбайливого чоловіка дістала красу­ня Софія у свій день народження. Й вона справді відчувала благоговій­ний захват.

«За задумом архітектора, парк став наочною ілюстрацією до окре­мих частин поем Гомера «Іліада» та «Одіссея». Власне, «Софіївка» тим і славиться, що вона побудована на класичній основі...» – розповідає ди­ректор Національного парку «Софі­ївка» Іван Косенко (primetour.ua). Та найцікавіше, мабуть, те, що в певно­му сенсі це місце зберігає якісь еле­менти магічного, про що, зокрема, промовляє чимало пов’язаних із ним міфів. Деякі сповнені гумору, як-от «Анти-Цирцея», деякі полонять ро­мантикою. Скажімо, нижня частина Левкадської скелі нагадує людський профіль. За переказами, це профіль С. Потоцького. Графиня Софія По­тоцька пережила чоловіка на сімнад­цять років і померла 1822-го. «Однак їхня любов і по сьогодні живе у пар­ку, в кожному гроті, струмочку, сте­жинці. Щоранку прекрасний лебідь припливає до скам’янілого профілю коханого. Душі закоханих ніколи не розлучаються!» – пише bigfoto.ru/gallery.

Дендропарк «Софіївка» занесено до списку «Сім чудес України»; 1985 року одна з малих планет (№ 2259) дістала назву «Софіївка» на честь уманського парку.

•   Усе як у казці

  «Тарпейською долиною, – пише жур­налістка Оксана Макаренко, – прой­шовши повз Громовий грот і грот Ве­нери, дістаєшся Верхнього ставу, в центрі якого споруджено штучний ост­рів Кохання з Рожевим павільйоном. Тут можна помилуватися Амстердам­ським шлюзом і здійснити подорож у цілковитій темряві (тунель освітлюєть­ся лише через невеликі отвори) на ве­личезному човні підземною річкою...» Згаданий Острів кохання, як повідо­мив в інтерв’ю primetour.ua директор дендропарку Іван Косенко, він та його колеги жартома назвали островом Анти-Цирцеї. За легендою, чарівниця-німфа Цирцея перетворювала людей, котрі потрапляли на її острів, на різних звірів і чудовиськ, а супутників Одіссея – на свиней. У «Софіївці» ж на цьому острові відбувається, як помітили пра­цівники дендропарку, зовсім проти­лежне: найгірші люди, що потрапили сюди з недобрими думками й наміра­ми, стають гарними, ввічливими, шля­хетними. Думається, річ не лише у ви­шуканості й досконалості перлини садово-паркового мистецтва, а й у ві­чній загадці життя, що її залишили тут Потоцькі...

 Наш Кисловодськ

  Неподалік Києва розкинулося ча­рівне курортне містечко Ворзель. Йому вже понад сто років, і ви­никло воно як селище під час бу­дівництва залізниці Київ–Ковель. Тут уже були поселення, помі­щицькі маєтки, й серед поміщи­ків – люди освічені, прогресивні. Приміром, такий Пеховський на початку ХIХ століття реконструю­вав власний цегляний завод, пе­ретворивши його на економічно активне підприємство. Нині це Бучанський завод скляних виро­бів. Мешкала поряд і відома гра­финя Кичеєва, котра активно озе­ленювала селище. На одній вули­ці посадила липи, на іншій – то­полі, а в центрі заклала чудовий березовий гай, який і по сьогодні прикрашає курорт. Ця частина селища так і назива­ється – Кичеєве.

Багато точиться розмов і припу­щень стосовно того, звідки взя­лася така дивовижна неслов’янська назва – Ворзель? Науковці-етимологи, пише geocaching.su, стверджують, що в мові наших предків слово «вор» означало межу (звідси – ворота, межа території), а Зель – прізви­ще керуючого маленькою ні­мецькою колонією, котра осели­лася колись у цих місцях. Є ще одне припущення: у цій місцині було кілька невеликих заводів, і один такий належав німцю на прізвище фон Верзель. Отже, друга частина назви так чи інак­ше вказує на німецькі корені. Аперша, мабуть, – на наш власний розсуд. Та головне – яка чудова природа, як же прекрасно диха­ється тут! Славетний лікар, Герой Соціалістичної Праці Микола Дмитрович Стражеско вважав Ворзель унікальним бальнеоклі­матичним курортом, називав його другим Кисловодськом.

Поза алегоріями

  «Відкриймо Америку» знову. Славетну Статую Свобо­ди, найголовнішу американську пам’ятку, що непо­далік острова Манхеттен, символ США, подарував народ Франції народові американському на вшану­вання американської революції й на знак дружби двох країн. Узагалі, як пише usaamerica.info, алегорія Свободи спершу була офіційним символом саме Франції – після Великої Французької революції. Й мало не на кожному кроці французів супроводжува­ли дорогі їхньому серцю образи Свободи – на моне­тах, державній печатці, у вигляді скульптур тощо.

Тож до сторіччя ухвалення американської Декларації незалежності (1876) саме французькому скульптору – Фредеріку Огюсту Бартольді доручили створити пам’ятник. Бартольді потребував розрахунку кон­струкцій гігантської мідної статуї, й цю роботу блиску­че виконав інженер Александр Густав Ейфель (автор Ейфелевої вежі).

Це був спільний франко-американський проект: американці споруджували п’єдестал. Брак коштів від­чувався по обидва боки Атлантики: у Франції влашто­вували лотереї, розважальні заходи, приймали по­жертвування; у СШАз тією ж метою – виставки, аук­ціони, театральні вистави. До справи залучився й славетний Джозеф Пулітцер (одна з найпрестижні­ших нагород у США– його імені): відкрив спеціаль­ний редакторський додаток до своєї газети «World», критикував жадібних багатіїв і млявий середній клас. Жорстка критика мала успіх і мотивувала співвітчиз­ників до пожертвувань. Урешті-решт, із чималим за­пізненням, роботи було благополучно завершено.

Урочиста церемонія відкриття Статуї Свободи відбу­лася 28 жовтня 1886 року в присутності тисяч гляда­чів. Формально статуя називається «Свобода, яка Освітлює Світ». Сім зубців на короні символізують сім морів і сім континентів світу; смолоскип у правій руці – і є, власне, символ свободи, а у лівій руці жінка три­має табличку з нанесеною на неї датою – 4 липня 1776 року.

Місце для монумента (до слова, він порівняно невеликий) було обрано дуже вдало – в гирлі річки Гудзон на крихітному острові, котрий колись нази­вався Бедлоу, а з 1956 року – острів Свободи. Й усе це разом – національний меморіал під егідою служ­би національних парків.

28 жовтня 1936 року під час святкування 50-річного ювілею відкриття Статуї Свободи президент СШАФранклін Рузвельт сказав: «Свобода і мир – речі живі. Для того, аби вони існували й далі, кожне поко­ління має оберігати їх та вкладати в них нове життя».

16.09.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини