« на головну 19.04.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1247)
21
Березень
 
Інтерв’ю
 
ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Культура

Заворожуючий світ між Адамсом і Віллі Вонкою

Заворожуючий світ між Адамсом і Віллі Вонкою

Творці нових методів і форм у мистецтві не втомлюються підносити сюрпризи переси­ченій і водночас жадібній до сенсацій публіці. Часом сюрп­ризи відштовхують (скажімо, так зва­не «мистецтво» Дем’єна Херста). А іно­ді – зачаровують, як-от «продуктові пейзажі» одного з найталановитіших фотохудожників, симпатичного 48-річного австралійця Карла Уорнера, який нині працює в Лондоні. Такі ро­боти автор саме й називає Foodscapes (тобто ландшафти з їжі). Усі його не­звичайні картини створено винятково з продуктів харчування – цибулі, кар­топлі, помідорів й огірків, моркви, спаржі, капусти (різних видів), риби, м’яса, солодощів. І кожен вид продук­ту із своїм кольором, формою, факту­рою, розміром та іншими особливос­тями дарує художникові широчезні можливості, аби вигадати найкращу, найвідповіднішу композицію, на­тхненно попрацювати над черговою картиною, а далі – сфотографувати її. Уорнер і є митець-фотограф. Отже, ліси з брокколі, гори з хліба, камені з картоплі та моря-океани з рибного філе: фантазії митця немає меж! А крім мальовничих пейзажів, ще й ча­рівливі пасторалі, фрагменти провін­ційних містечок, відомі всьому світо­ві пам’ятки.

Уорнер фотографує їжу так управ­но, що далеко не одразу глядач може втямити, який же матеріал викорис­тано; з відстані все сприймається як натуральне: дерево – це дерево, а ка­мінь – це камінь і т. ін. Сам же Карл пояснює, що пейзажі з їжі дуже поді­бні до звичайних, природних, бо й те, й інше – органіка. Дивишся – й обли­зуєшся в прямому й переносному сен­сі. Адже, крім іншого, картини Карла вражаюче естетичні, сюжети – захо­пливі, барви – цілком ідентичні саме в тому довкіллі, що відтворене на кар­тині. А «матеріал» інсталяцій безза­перечно переконує в тому, що він хоч і їстівний, та не такий простий, як може здатися: художньо довершений, пластичний.

На створення нових картин Уорне­ра здебільшого надихає повсякдення. Митець віддає багато часу прогулян­кам, коли довго й уважно роздивля­ється на вулицях і в магазинах різні харчові продукти (що комусь, мабуть, видається дивним). Поступово уявляє наступну композицію, робить багато замальовок, довершуючи ідею й про­думуючи безліч дрібних деталей. За складністю інсталювання пейзажі з харчових продуктів нічим не відріз­няються від картин, написаних олією. На створення одного пейзажу Уорнер витрачає майже тиждень. Кожна сце­на – крок за кроком – фотографується у складній техніці. Далі ще кілька днів іде на ретуш і з’єднання всіх ша­рів та елементів фотографії. Особлива увага – освітленню, бо саме від нього залежить кінцевий результат. Наслі­док роботи – пречудова ілюзія.

Завдяки інтернету фотографії уо­рнерівського Foodscapes розлетілися по всьому світу й принесли автору всесвітню славу, шалений успіх. Нині в Карла Уорнера – справжня черга з рекламодавців та відомих агентств, котрі бажають надати своїм брендам такого ж природного й привабливого вигляду, як на його апетитних «ланд­шафтах».

Сам художник вважає, що такі знімки передусім мають надихати ді­тей на здорове харчування, примушу­вати їх відмовлятися від чіпсів та кет­чупів на користь натуральних овочів і фруктів: «Варто зробити, скажімо, із спаржі башту на казковому замку чи ракету, й вона вже не здаватиметься такою несмачною», – цілком небезпід­ставно стверджує він. А ще він каже, що на ідею створення колекції Foodscapes його надихнули роботи ви­датного американського фотографа-пейзажиста Анселя Адамса (1902–1984) і повість англійського письменника, майстра парадоксальних сюжетів Ро­альда Дала (1916–1990) «Чарлі й шоко­ладна фабрика», де в містера Віллі Вонки цехи й лабораторії цілком їс­тівні. Поєднавшись у творчій душі Уорнера, обидва джерела дали справ­ді евристичне осяяння.

Назагал фотографії їжі (як і багато інших новацій у мистецтві) вже стали окремим і доволі популярним жанром фотографування. Проте, здається, саме «їстівні пейзажі» є найбільш ори­гінальним і креативним з усіх видів фуд-фотографій.

  •  І тішить, і лікує

Побіжно торкнемося, так би мовити, складових теми. Для колег Карла Уорнера, митців-фотографів, його роботи справ­ді безмежно цікаві, бо, кажуть, їжа, презентована у найгарні­ших рекламних роликах, на­справді штучна, муляж; а якщо знімати справжню їжу, картин­ка буде непривабливою. Вияв­ляється, для того, аби знімати реальні продукти, потрібні спецлабораторії з особливим реквізитом. Атут – будь ласка!

Не бракує й скептиків, котрі вважають, що митець псує й переводить продукти в той час, як чимало дітей у світі потер­пають від їхньої нестачі. Проте набагато більше людей дотри­муються діаметрально проти­лежної думки: дієтологи, педі­атри, терапевти й психотера­певти, члени різних благодій­них організацій, використову­ючи знімки Уорнера, успішно допомагають багатьом хво­рим.

 

 

 ...І полонили глядачів

На всю Україну пролунала звістка про чудо­вий творчий доробок майстрів мистецтв Хмельницького. Йдеться про успішне здій­снення масштабного проекту, що його ініці­ював директор обласної філармонії, дири­гент симфонічного оркестру Олександр Драган, а саме постановку опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Ду­наєм». Виставу приурочено до 200-річчя з дня народження видатного українського композитора та співака й до 150-річчя пер­шої постановки цієї опери на сцені петер­бурзького Маріїнського театру.

Вистава подолян відбулась у приміщенні філармонії в концертному виконанні. Вній задіяні знані, титуловані співаки й музикан­ти Хмельницької обласної філармонії, об­ласного муздрамтеатру ім. М. Старицького, виконавці зі Львова та Києва, колективи Гуманітарно-педагогічної академії, Хмель­ницького музучилища ім. Заремби, музич­ної школи № 1, ансамбль пісні й танцю «Ко­заки Поділля».

Спектакль, повідомляє ye.ua/news, зібрав повний аншлаг! Захоплених глядачів пере­повнювали емоції: актори зуміли чудово передати як потужну героїко-патріотичну наповненість безсмертного твору, так і ча­рівливий український гумор. Заворожували неповторна гра, майстерний вокал, непере­вершеної краси музика. Особливо вразив фінал: «Блаженний день, блаженний час» виконали всі дійові особи разом із чотирма дитячими хорами. Чимало глядачів не мо­гли втримати сліз.

На початку нового театрального сезону, в жовтні, оперу буде представлено слухачам на сцені обласного муздрамтеатру.

 

 

 Треба вміти «крутити Ґудзики»

Може, вересень ще подарує нам літнє тепло? Бо над­то вже приваблива колекція української дизайнерки Лєни Васенко з Івано-Франківська. Рідкісний випа­док, коли під час дефіле зачаровує мало не кожен експонат. Упоказі її доробку «Подих літа» взяли участь 14 моделей, і одяг кожної було вигадливо й гарно прикрашено... нашитими Ґудзиками. Щоправ­да, не простими, а виконаними на замовлення. Три члени експертної комісії кілька днів підраховували кількість прикрас і з’ясували, що всього було нашито 5762 Ґудзики. «Такого в Україні ще не було!» – одно­стайно визнали фахівці.

До слова, Л. Васенко не лише автор ідеї: вона влас­норуч виконала цю копітку роботу, зробивши швейні вироби просто-таки розкішними, сама задекорувала клатчі, сережки й браслети, пише delfi.ua.

Над колекцією дизайнер працювала два місяці, а за­вершивши роботу, подала заявку до Національної книги рекордів. Те ж джерело звертає увагу, що одну з представниць експертної комісії настільки вразили готові вироби, що вона одразу ж вдягла вподобану сукню й заявила, що залюбки носитиме її, хоч би й не сталося рекорду. Але рекорд було зафіксовано, і зно­ву ж таки цікаво, що диплом Лєні Васенко вручала представниця Книги рекордів України, теж вдягнена в дизайнерську сукню з Ґудзиками.

Зрештою, й сама Лєна – яскрава, гарна молода жінка, яка буквально випромінює життєлюбство, енергію, оптимізм, упевненість, недаремно віддає перевагу яскравим кольорам, вдало експериментує й досягає практично ідеального результату. Й хоч її колекцію присвячено літній порі, однак ідея видається вельми життєдайною, позасезонною, та й оці експоновані сукні та костюми, а ще аксесуари, майстерно прикра­шені різнокольоровими Ґудзиками, цілком пасувати­муть і до осені, й до весни.

08.09.2013


Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

10.02.2024 17:58

10.02.2024 17:48

12.01.2024 20:50

12.01.2024 20:49

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання