Заворожуючий світ між Адамсом і Віллі Вонкою
Творці нових методів і форм у мистецтві не втомлюються
підносити сюрпризи пересиченій і водночас жадібній до сенсацій публіці. Часом
сюрпризи відштовхують (скажімо, так зване «мистецтво» Дем’єна Херста). А іноді
– зачаровують, як-от «продуктові пейзажі» одного з найталановитіших
фотохудожників, симпатичного 48-річного австралійця Карла Уорнера, який нині
працює в Лондоні. Такі роботи автор саме й називає Foodscapes (тобто ландшафти
з їжі). Усі його незвичайні картини створено винятково з продуктів харчування
– цибулі, картоплі, помідорів й огірків, моркви, спаржі, капусти (різних
видів), риби, м’яса, солодощів. І кожен вид продукту із своїм кольором,
формою, фактурою, розміром та іншими особливостями дарує художникові
широчезні можливості, аби вигадати найкращу, найвідповіднішу композицію, натхненно
попрацювати над черговою картиною, а далі – сфотографувати її. Уорнер і є
митець-фотограф. Отже, ліси з брокколі, гори з хліба, камені з картоплі та
моря-океани з рибного філе: фантазії митця немає меж! А крім мальовничих
пейзажів, ще й чарівливі пасторалі, фрагменти провінційних містечок, відомі
всьому світові пам’ятки.
Уорнер фотографує їжу так управно, що далеко не одразу глядач
може втямити, який же матеріал використано; з відстані все сприймається як
натуральне: дерево – це дерево, а камінь – це камінь і т. ін. Сам же Карл
пояснює, що пейзажі з їжі дуже подібні до звичайних, природних, бо й те, й
інше – органіка. Дивишся – й облизуєшся в прямому й переносному сенсі. Адже,
крім іншого, картини Карла вражаюче естетичні, сюжети – захопливі, барви –
цілком ідентичні саме в тому довкіллі, що відтворене на картині. А «матеріал»
інсталяцій беззаперечно переконує в тому, що він хоч і їстівний, та не такий
простий, як може здатися: художньо довершений, пластичний.
На створення нових картин Уорнера здебільшого надихає
повсякдення. Митець віддає багато часу прогулянкам, коли довго й уважно
роздивляється на вулицях і в магазинах різні харчові продукти (що комусь,
мабуть, видається дивним). Поступово уявляє наступну композицію, робить багато
замальовок, довершуючи ідею й продумуючи безліч дрібних деталей. За складністю
інсталювання пейзажі з харчових продуктів нічим не відрізняються від картин,
написаних олією. На створення одного пейзажу Уорнер витрачає майже тиждень.
Кожна сцена – крок за кроком – фотографується у складній техніці. Далі ще
кілька днів іде на ретуш і з’єднання всіх шарів та елементів фотографії.
Особлива увага – освітленню, бо саме від нього залежить кінцевий результат.
Наслідок роботи – пречудова ілюзія.
Завдяки інтернету фотографії уорнерівського Foodscapes
розлетілися по всьому світу й принесли автору всесвітню славу, шалений успіх.
Нині в Карла Уорнера – справжня черга з рекламодавців та відомих агентств,
котрі бажають надати своїм брендам такого ж природного й привабливого вигляду,
як на його апетитних «ландшафтах».
Сам художник вважає, що такі знімки передусім мають надихати
дітей на здорове харчування, примушувати їх відмовлятися від чіпсів та кетчупів
на користь натуральних овочів і фруктів: «Варто зробити, скажімо, із спаржі
башту на казковому замку чи ракету, й вона вже не здаватиметься такою
несмачною», – цілком небезпідставно стверджує він. А ще він каже, що на ідею
створення колекції Foodscapes його надихнули роботи видатного американського
фотографа-пейзажиста Анселя Адамса (1902–1984) і повість англійського
письменника, майстра парадоксальних сюжетів Роальда Дала (1916–1990) «Чарлі й
шоколадна фабрика», де в містера Віллі Вонки цехи й лабораторії цілком їстівні.
Поєднавшись у творчій душі Уорнера, обидва джерела дали справді евристичне
осяяння.
Назагал фотографії їжі (як і багато інших новацій у мистецтві)
вже стали окремим і доволі популярним жанром фотографування. Проте, здається,
саме «їстівні пейзажі» є найбільш оригінальним і креативним з усіх видів
фуд-фотографій.
Побіжно торкнемося, так би мовити, складових теми. Для колег
Карла Уорнера, митців-фотографів, його роботи справді безмежно цікаві, бо,
кажуть, їжа, презентована у найгарніших рекламних роликах, насправді штучна,
муляж; а якщо знімати справжню їжу, картинка буде непривабливою. Виявляється,
для того, аби знімати реальні продукти, потрібні спецлабораторії з особливим
реквізитом. Атут – будь ласка!
Не бракує й скептиків, котрі вважають, що митець псує й
переводить продукти в той час, як чимало дітей у світі потерпають від їхньої
нестачі. Проте набагато більше людей дотримуються діаметрально протилежної
думки: дієтологи, педіатри, терапевти й психотерапевти, члени різних благодійних
організацій, використовуючи знімки Уорнера, успішно допомагають багатьом хворим.
...І
полонили глядачів
На всю Україну пролунала звістка про чудовий творчий доробок
майстрів мистецтв Хмельницького. Йдеться про успішне здійснення масштабного
проекту, що його ініціював директор обласної філармонії, диригент
симфонічного оркестру Олександр Драган, а саме постановку опери Семена Гулака-Артемовського
«Запорожець за Дунаєм». Виставу приурочено до 200-річчя з дня народження
видатного українського композитора та співака й до 150-річчя першої постановки
цієї опери на сцені петербурзького Маріїнського театру.
Вистава подолян відбулась у приміщенні філармонії в
концертному виконанні. Вній задіяні знані, титуловані співаки й музиканти
Хмельницької обласної філармонії, обласного муздрамтеатру ім. М. Старицького,
виконавці зі Львова та Києва, колективи Гуманітарно-педагогічної академії,
Хмельницького музучилища ім. Заремби, музичної школи № 1, ансамбль пісні й
танцю «Козаки Поділля».
Спектакль, повідомляє ye.ua/news, зібрав повний аншлаг!
Захоплених глядачів переповнювали емоції: актори зуміли чудово передати як
потужну героїко-патріотичну наповненість безсмертного твору, так і чарівливий
український гумор. Заворожували неповторна гра, майстерний вокал, неперевершеної
краси музика. Особливо вразив фінал: «Блаженний день, блаженний час» виконали
всі дійові особи разом із чотирма дитячими хорами. Чимало глядачів не могли
втримати сліз.
На початку нового театрального сезону, в жовтні, оперу буде
представлено слухачам на сцені обласного муздрамтеатру.
Треба вміти «крутити
Ґудзики»
Може, вересень ще подарує нам літнє тепло? Бо надто вже
приваблива колекція української дизайнерки Лєни Васенко з Івано-Франківська.
Рідкісний випадок, коли під час дефіле зачаровує мало не кожен експонат.
Упоказі її доробку «Подих літа» взяли участь 14 моделей, і одяг кожної було вигадливо
й гарно прикрашено... нашитими
Ґудзиками.
Щоправда, не простими, а виконаними на замовлення. Три члени експертної
комісії кілька днів підраховували кількість прикрас і з’ясували, що всього було
нашито 5762
Ґудзики.
«Такого в Україні ще не було!» – одностайно визнали фахівці.
До слова, Л. Васенко не лише автор ідеї: вона власноруч
виконала цю копітку роботу, зробивши швейні вироби просто-таки розкішними, сама
задекорувала клатчі, сережки й браслети, пише delfi.ua.
Над колекцією дизайнер працювала два місяці, а завершивши
роботу, подала заявку до Національної книги рекордів. Те ж джерело звертає
увагу, що одну з представниць експертної комісії настільки вразили готові
вироби, що вона одразу ж вдягла вподобану сукню й заявила, що залюбки носитиме
її, хоч би й не сталося рекорду. Але рекорд було зафіксовано, і знову ж таки
цікаво, що диплом Лєні Васенко вручала представниця Книги рекордів України, теж
вдягнена в дизайнерську сукню з
Ґудзиками.
Зрештою, й сама Лєна – яскрава, гарна молода жінка, яка буквально
випромінює життєлюбство, енергію, оптимізм, упевненість, недаремно віддає
перевагу яскравим кольорам, вдало експериментує й досягає практично ідеального
результату. Й хоч її колекцію присвячено літній порі, однак ідея видається
вельми життєдайною, позасезонною, та й оці експоновані сукні та костюми, а ще
аксесуари, майстерно прикрашені різнокольоровими
Ґудзиками, цілком пасуватимуть і до
осені, й до весни.
08.09.2013
Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»
|