ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Та «Верьовочка», що кінця немає

«Народ наш мудрий, і такі ж його пісні. Багато з них мають вражаючу драматургію, глибоке філософське звучання. Це не лише художня цінність, а й іс­торія наша. Без розуміння і справж­ньої поваги до цього феномену наші патріотичні гасла нагадуватимуть бурю в склянці води», – сказав мені в інтерв’ю Анатолій Авдієвський.

І з погляду концептуальності це єдино правильний і єдино точний підхід до роботи з хором, а всі обов’язкові й необхідні для гарного хор­мейстера професійні якості вже, мов вагончики, добудовуються до цього потужного локомотива. Слухачеві, образно кажучи, дістається верхів­ка айсберга, він не зобов’язаний ба­чити внутрішнім зором усю велич­ну міць його підводної частини, про­те безпомилково відчуває, що хор ім. Г. Верьовки дарує йому відшлі­фовані алмази, тобто – діаманти пі­сень. І кожна хвилює багато більше, ніж могла б очікувати слухацька душа, втомлена поширеним у нас псевдопатріотичним дзвоном.

Саме з позицій захоплення фено­меном української народної пісні працював із створеним ним у Харко­ві, а незабаром славетним хором ви­датний педагог, композитор, дири­гент Григорій Гурійович Верьовка. Справедливо пишуть музикознавці: Верьовка досяг мистецьких вершин завдяки беззаперечному патріотиз­мові та любові до рідної землі й мови. І як справжній художник за­вжди черпав найпрекрасніше з гли­боких джерел самобутності свого народу. 48-річний хормейстер уже мав за плечима багатющий профе­сійний досвід: навчання з класу композиції в Музично-драматичному інституті ім. Лисенка, ство­рення низки самодіяльних хорових колективів у Києві й музичної шко­ли (ім. М. Леонтовича), викладання хорового диригування. Тож не див­но, що у вересні 1943 року він за ко­роткий час організував Український народний хор. А вже в серпні на­ступного року відбувся перший кон­церт, що відразу привернув увагу музичної громадськості України.

Судячи з розповідей тих, хто добре знав Григорія Гурійовича, він був що називається «людиною з народу», водночас його талант педагога й хор­мейстера мав просто-таки планетар­ний масштаб! Хор ім. Г. Верьовки став відомим і затребуваним в Укра­їні та крок за кроком завойовував світ. Колектив блискуче демонстру­вав неповторний колорит україн­ських народних пісень, майстерно виконував обробки й класичні твори М. Лисенка, М. Леонтовича, П. Ко­зицького, Б. Лятошинського, М. Ко­лесси та інших авторів. А 1952 року вперше вирушив на гастролі, спочат­ку до Польщі й Румунії, а далі – до ін­ших країн. І щоразу грандіозний, гуч­ний успіх! Після одного з концертів на Всесвітній виставці у Брюсселі (1958) колектив мусив виступити вдруге, пізно ввечері, на величезній площі перед 10-тисячною аудиторі­єю. Бельгійська газета «Драпо руж» писала: «Захват публіки часом набу­вав тиранічного характеру: скільки пісень та хореографічних номерів до­велося повторювати на «біс»!».

Отже, спираючись на народну піс­ню й народне музично-хореографічне мистецтво, Григорій Верьовка ство­рив унікальний мистецький колек­тив, репертуар якого став світовою легендою, а виступи – неоціненним внеском у зміцнення дружби й взає­морозуміння між народами.

Усе це не лише продовжив, а й ба­гаторазово примножив, блискуче роз­винув по смерті Григорія Верьовки Анатолій Авдієвський, який 1966 року прийняв керівництво хором. Утім, як ми знаємо, тоді ще молодий музи­кант мав блискучу освіту, створив і очолив славний на весь Союз «Льо­нок», відродив після хрущовського «хорового погрому» Черкаський дер­жавний заслужений український на­родний хор. Саме під його орудою хор ім. Г. Верьовки дістав почесне звання заслуженого, 1971-го – академічного, а 1997-го – статус національного. Ре­пертуар значно розширено (аж до фольк-опери Є. Станковича «Цвіт па­пороті»), а виконавську культуру під­несено до вершин досконалості.

•   Мистецька візитівка України

  Були і є в цьому хорі люди-легенди: Ольга Павлов­ська, Людмила Климен­ко, Василь Завгородній, Ва­лентина Харченко, Володи­мир Бойко, Ніна Матвієнко. А ще Анатолій Сафронов – уні­кальний голос, бас-профундо, такий низький, що на слух сприймається як щось поза людськими можливостями (за кордоном за лаштунки не раз приходили слухачі, цікаві зазирнути співакові у горло, аби переконатися, що там не­має якогось спеціального «пристрою» для звуковидо­бування). Водночас кожна нова програма завжди пов’язана з проблемою вико­навців (коли Анатолій Авдієв­ський прийшов працювати у хор, постала та сама пробле­ма). Й щоразу Анатолій Тимофійович домагається такого стану, коли на фундаменті ідеальної виконавської техні­ки розцвітає вільне, високо­духовне й повне перевтілен­ня в той чи інший художній образ, уживання в сюжет тво­ру, мистецьки переконливий самовияв. Іглядацькі зали в усьому світі шаленіють! «Все ж таки наша пісня несе в собі особливу енергетику, мабуть, ще пов’язану з якоюсь екс­трасенсорною дією на ауди­торію», – зауважує маестро Анатолій Авдієвський.

 Усе яскраве, все бурхливе

Їй-право, славетні люди старі­шають якось непомітно. Не ві­риться, що всесвітньо відо­мий – хоч і небеззаперечний – режисер Роман Поланскі не­давно відсвяткував свій 80-річний ювілей. У гучному успі­хові йому не відмовиш: автор понад 20 різножанрових стрі­чок, кожна з яких лишає в серці відчутний і тривалий відгомін, Поланскі є, мабуть, найтитулованішим сучасним кінематографістом. Його філь­ми, нагадує rbc.ua, удостоєні «Золотого ведмедя» Берлін­ського кінофестивалю, «Золо­тої пальмової гілки» Канн­ського, а також «Сезара», «Зо­лотого глобуса», «Оскара».

Доля режисера склалася не­просто: народився в Парижі, пережив там Другу світову ві­йну, знімати почав у Польщі, перший значний успіх дістав у Англії, а потім перебрався до Голівуда, де вдало дебю­тував, знявши широковідо­мий трилер «Дитина Розма­рі». Далі страшна біда змуси­ла Поланскі повернутися до Європи: його вагітну дружи­ну, актрису Шерон Тейт, було жорстоко вбито. На якийсь час митець припинив роботу.

А в травні цього року під час Каннського фестивалю відбу­лася прем’єра його нового фільму «Венера в хутрі».

Тож він – людина світу, багато країн мають право вважати ре­жисера своїм. Зрештою, хіба забудеш «Піаніста», «Китайський квартал», «Тесс», «Олівера Твіста»? Це не фільми-іграшки, це «глибокі свердловини», де­тальне дослідження понад­сильних почуттів, апофеоз ду­шевної напруги. Він це добре знає, він усе це пережив сам.

 ЗНОВУ ПЕРЕМОГЛА УКРАЇНКА

Яка ж щедра українська земля на вродливих людей і таланти! А коли це збігається, просто свято! Саме воно й відбулося нині на «Дитячій Новій хвилі» в МДЦ «Артек». Хоч і шостий за ліком, проте вже популярний міжнародний конкурс знову визначив переможницю-українку: 12-річну Со­фійку Тарасову, яка перемогла з результатом 197 ба­лів (із 198 можливих).

Першого конкурсного дня, повідомляє show.obozrevatel.com, учасники мали представити пісню-хіт своєї країни, й Софія виконала пісню Тіни Кароль «Намалюю». За підсумками цього дня юна виконави­ця розділила перше місце з «колегами» із Литви та Росії. А другий день став вирішальним: Софія Тарасо­ва проспівала популярну пісню Джастіна Бібера Baby й просто-таки «підірвала» публіку й членів журі: всі вони як один поставили дівчинці найвищі оцінки. А найбільш серйозний член журі, співачка Джамала, зауважила, що на неї справили неабияке враження тембр голосу дівчинки та її манера співу.

Софія Тарасова, яка 3 роки виборювала право взяти участь у цьому престижному європейському дитячо­му конкурсі, стала першою в доволі серйозній конку­рентній боротьбі: цьогоріч змагалися 16 юних талан­тів з 11 країн. Нинішню ученицю київської гімназії ім. Л. Українки в два з половиною роки було зарахо­вано до групи обдарованих дітей Музичної академії ім. Р. Глієра. А в чотири роки – на підготовче відділен­ня Дитячої академії мистецтв, де вона успішно склала іспити, тож її готові були прийняти на будь-яке відді­лення за вибором – хореографічне, музичне, обра­зотворче. Обрали музичне, проте Софійка ще й чудо­во малює, написала олією більше десятка картин.

Просто-таки вражають мистецькі успіхи цієї дівчини. Судіть самі: четверте місце у фестивалі «Молодість. Натхнення. Талант» (2007), Гран-прі фестивалю «Світ талантів» (2009), призові місця у «Чорноморських іграх» (2009 та 2012), Гран-прі у «Зоряних мостах» (2012). А крім того, Софія брала участь у Музичній академії «Євробачення–2012» та Національному те­лепроекті «Голос. Діти» під патронажем Тіни Кароль. Нині юна співачка готується до «Дитячого Євробачення–2013», де виступить із піснею We are One.

31.08.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини