ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Маестро

16 серпня всі, кому дорога українська музично-пісенна культура, відзна­чили 80-річчя славетного митця, відомого всьому світові. Це Анатолій Тимофійович Авдієвський. Народний артист України, Герой України, лауреат На­ціональної премії України ім. Тара­са Шевченка, професор, академік, художній керівник і головний дири­гент Національного заслуженого академічного українського народ­ного хору ім. Григорія Верьовки.

Після закінчення Одеської кон­серваторії молодий хормейстер 1958 року заснував і очолив Поліський ансамбль пісні й танцю «Льонок». Цей хор під його орудою неоднора­зово об’їздив увесь Союз із півночі на південь і зі сходу на захід. Усюди – захват слухачів і рецензентів! Під час творчого звіту в Києві Анатолій Авдієвський познайомився з імени­тим мистецтвознавцем Михайлом Головащенком, котрий як суворий і вимогливий критик написав пам’ятну рецензію «Три хори – три по­черки», пророчо віддавши перевагу саме молодому «Льонку» перед уже відомими й авторитетними колек­тивами – капелою бандуристів і «Думкою». До слова, митці-однодумці дружили до самої смерті Михайла Івановича.

На початку 60-х з важкої руки Микити Хрущова («Досить співати й танцювати за державний кошт!») країною прокотилося різке скоро­чення українських хорових колек­тивів. «Під ніж» потрапили понад 20, а «Льонок» скоротили до 32 осіб, тож називатися хором він уже не міг.

Анатолій Авдієвський мріяв пра­цювати разом із Григорієм Гурійо­вичем Верьовкою, але молодого Ма­естро на новій ідеологічній хвилі повернення втраченого «кинули» відроджувати Черкаський україн­ський народний хор, він став його художнім керівником та головним диригентом. За ним потяглися со­лісти з «Льонка». Помічником за­просив Анатолія Пашкевича, який, «будучи композитором по душі, по суті», створив такі шедеври, як «Ма­мина вишня», «Степом, степом» та інші, що стали окрасою репертуару. Поступово Черкаський народний хор, передусім завдяки непересічно­му таланту Анатолія Авдієвського, й сам став окрасою національного музично-пісенного виконавства. Згодом чимало співаків перейшли за ним до хору ім. Г. Верьовки.

...У неформальному спілкуванні Анатолій Тимофійович м’який, при­язний і щиросердний. Не такий у ро­боті: згусток енергії, уваги, вимо­гливості й навіть суворості. Хорис­ти обожнюють його й, зрозуміло, «тріпотять». Та вся титанічна бага­тогодинна щоденна праця лишаєть­ся «за кадром», і коли хор виступає, глядач увесь у полоні неземної кра­си, легкості, витонченості й могут­ньої енергетики української пісні.

Його художній колектив гармо­нійно поєднує народну та академіч­ну манеру співу й саме тому має різ­номанітний репертуар – від автен­тичного фольклору до акапельних обробок класики, від творів сучас­них композиторів до пісень народів світу. Хор ім. Г. Верьовки побував із концертними виступами у понад 50 країнах і скрізь мав грандіозний успіх. А головне – повністю й блис­куче здійснив свою основну місію: максимально розкрив велич, багат­ство, могуть і неповторну красу української пісні. Концерти у Фран­ції, Німеччині, Північній і Півден­ній Америці, Канаді, Фінляндії, Іс­панії, Південній Кореї тощо завжди минають у вщерть переповнених за­лах під бурхливі овації публіки й нескінченні вигуки «Браво!».

Анатолій Авдієвський зауважує: «Саме українська пісня, створена ге­нієм народу, справді була для укра­їнців і «батьківською могилою», як казав Микола Гоголь, і нашою істо­рією, вона є неперевершеною щодо жанрових ознак, й це таке багат­ство, що нині дає нам право казати: ті триста тисяч записаних фолькло­ристами пісень, справді, є непере­вершеними! Й ми переконалися в цьому, зокрема в Іспанії, коли мені довелося побувати там із хором ім. Г. Верьовки. Хоча до того іспанці вважали, що саме їхня пісенна твор­чість найбагатша у світі, іспанська критика одностайно віддала пере­вагу нам, українцям. Якщо будь-який народ хоче зберегти свою куль­туру, то варто взяти приклад з Укра­їни, з хору ім. Г. Верьовки, який по­бував у нас на гастролях, писала місцева преса».

Про хор ім. Г. Верьовки під ору­дою Анатолія Авдієвського сміливо можна сказати те саме, що свого часу писали про капелу Олександра Ко­шиця: своїм мистецтвом колектив уславив Україну на весь світ, зробив­ши для її авторитету більше, ніж кілька дипломатичних корпусів!

Його немеркнуча зірка

Цьогоріч має­мо аж два ювілеї: 80-річчя Мае­стро та 70-ліття очолюваного ним славетного хору. У серії «Бібліотека Шевченківського комітету» видано солідну книгу «Пор­трет хору з мозаїки. Маестро Анатолій Авдієвський», де зі­брано сотні кращих статтей, інтерв’ю і рецензій. А недав­но, на День Києва, відбулася Дев’ята загальнонаціональ­на акція «Зірка України» (символ найвищого визнання). На Алеї зірок у центрі столиці за неймовірного ве­лелюддя було уві­чнено ім’я Анато­лія Авдієвського, незмінного впро­довж майже 50 ро­ків керівника хору ім. Г. Верьовки. Ле­гендарного Мае­стро щиро вітали керівники держави й столиці, відомі майстри культури. Й сотні вдячних простих людей.

 Діти, як квіти, а квіти – дітям

Щойно у Києві завершилася грандіозна виставка квітів на вшанування 1025-ліття Хре­щення України-Русі, як праців­ники столичного комунального об’єднання «Київзеленбуд» за­повзялися готувати нові квітко­ві експозиції на Співочому полі. Їх приурочать до Дня Незалеж­ності України, а називатимуть­ся вони «Світ дитячих мрій», повідомляє i-pro-kiev.ua.

Звісно, це будуть складніші композиції, оскільки авторам належить гармонійно поєднати різноманітну квіткову продук­цію з умовно-традиційними, а може, й недавно «роздобути­ми» дитячими фантазіями та побажаннями. Здається, «без­програшними» виявляться пе­редусім казкові стилізовані «ліси» з будиночками-грибками для гномиків. А ще «тістечка» й «цукерки» з квітів, а втім, тут слід замислитись: що натуральніший вигляд ма­тимуть ласощі, то більше захо­че малеча ними «скористати­ся». Дорослі матимуть нагоду розповісти дітлахам про Незна­йка, пушкінську Золоту рибку, добрих драконів тощо.

Дякувати долі, генеральний ди­ректор КО «Київзеленбуд» Ми­хайло Царенко має професійну гордість. «Ми здатні дивувати киян і гостей міста, й про це свідчать листи-подяки, що їх по­стійно одержуємо. Саме для цього беремо участь у міжна­родних конференціях і квітко­вих фестивалях, обмінюємося досвідом із колегами, проводи­мо семінари для дизайнерів та озеленювачів», – каже він. А коли так налаштований керів­ник, то і його підлеглі виявлять­ся на висоті. Ну, а нам – що ма­лим, що старим – радість!

 На глибині

 «Но знаю давным-давно я, что чудных чудес полно твоё и моё родное большое мор­ское дно!» – співає краб Себастьян у сла­ветному мюзиклі Алана Менкена «Руса­лонька». Й таки має рацію! Це підтверджують принай­мні майстри школи підводного живопису «Катран», що за підтримки ялтинського дайв-центру «Юніон-Крим» та клубу дайвінгу Foros team вирішили намалювати олі­єю підводні історичні об’єкти Чорного моря, аби збе­регти їх для нащадків, як повідомляє stfond.ru.

Акцію «Збережемо історичну підводну спадщину Криму на полотні» вирішили розпочати із судна «Ростов», що має незвичайну історію, героїчну й тра­гічну: 1918 року його атакувала німецька субмарина, й капітан безстрашно спрямував корабель на скелі біля Форосу.

Отже, художники Олег Небесний і Денис Лотарев опустилися на глибину дванадцять метрів і відтвори­ли уламки судна «Ростов» на полотні розміром три метри на півтора. Перед тим вони тривалий час готу­валися, робили пробні етюди.

«Хочемо показати людям цю красу й передати осо­бливу атмосферу спокою і трагізму, що панує на зато­нулих об’єктах, – пояснює Денис Лотарев. – Це теж наша історія, яка потребує бережливого ставлення й охорони».

Для роботи художники використовують звичайні олійні фарби (лише замішують кольори на березі) й мастихіни різної форми та розміру. Головний техніч­ний секрет – спеціальне оброблення полотна. Під во­дою митцям асистує команда з восьми-десяти осіб: подає фарби, інструменти, стежить за повітрям у ба­лонах, допомагає боротися з течією, відганяє надто цікавих морських мешканців.

Олег Небесний розповів, що доступних для дайверів об’єктів на узбережжі ПБК, на жаль, небагато, тож тим більше прикро, що їх розграбовують. Скажімо, у райо­ні Алупки ще недавно лежав практично цілий літак «Дуглас», а нині від нього лишився тільки двигун. Ка­жуть, одне з крил відрізали, підняли й продали за сто доларів. Тож «чорні археологи» знаходять собі здобич і під водою, а щодо цього закон поки що мовчить.

Утім, ми ж – про мистецтво. В принципі малювання під водою вже доволі поширене, однак варто подякувати Володимиру Авраменкову, котрий створив школу під­водного живопису «Катран» і надихає митців на збере­ження для нащадків неоціненної історичної спадщини, котра тихо лежить на дні моря, на глибині...

27.08.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини