ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Роби, що належить, і нехай буде, що буде

Це було улюблене прислів’я Володимира Галактіонови­ча Короленка. Він сповіду­вав його все життя, ніколи не боявся та не прорахову­вав наслідків. 27 липня ц. р. випо­внилося 160 років із дня народження великого письменника й публіцис­та. Трохи дивно, що Україна якось інертно-традиційно оминає цю не­пересічну особистість – і, не виклю­чено, саме тому, що надто вже вона неординарна, надто яскрава, надто «самостійна» й нетрадиційна в на­шому специфічному розумінні.

До слова, й батько письменника, Галактіон Опанасович, котрий був житомирським повітовим суддею, вирізнявся з-поміж колег винятко­вою, просто-таки донкіхотівською чесністю; за це його вважали... не­безпечним диваком. Цю непохитну кришталеву чесність, безстраш­ність, прагнення за будь-яких умов і обставин зберегти незаплямовани­ми власні честь і совість успадкував його син. Роки в’язниць і заслань не зламали його волю. Коли 1893 року як кореспондент «Нижегородского листка» Короленко вирушив на всесвітню виставку до Чикаго, пред­ставник газети «New York Times» по­дав широке інтерв’ю з письменни­ком, не в змозі приховати власного захоплення цим «гарним чоловіком, невеликим на зріст, міцної статури й позірно здатного переносити чи­малі фізичні злигодні... Риси облич­чя – м’які, на чолі в нього зморшки, що ніколи не розгладжуються, й це надає йому вигляду людини, котра постійно занурена у глибокі розду­ми». Так, за плечима Володимира Короленка були шість років сибір­ського заслання, письменництво, понад дванадцять книг – і оповіда­ння, відоме всьому світові, перекла­дене на мінімум десяток європей­ських мов, – «Сліпий музикант».

Згадаймо принаймні три «епізо­ди», що характеризують Короленка як людину, громадянина, публіциста.

Усім політичним засланцям на­лежало підписати присягу на ві­рність новому імператорові Олек­сандру III. Короленко не пі­шов проти своєї совісті. У за­яві на ім’я пермського губер­натора він вказав на «свавіл­ля й беззаконня влади», що «вторгається в усі прояви життя, часто найчесніші й найзаконніші. Я заявляю про відмову дати присягу... вважаю своїм моральним правом вказати на мотиви, через які совість забороняє мені вимовити обітницю, ко­тру вимагають...». Наслідок – ще три роки заслання.

Справою своєї честі він також вважав захист вотя­ків (удмуртів), котрих не­справедливо звинувачували у людських жертвоприно­шеннях. Справа групи меш­канців села Старий Мултан В’ятської губернії – одна з гучних та пам’ятних судових справ кінця ХIХ століття завдяки втручанню Воло­димира Короленка. Він написав де­сять кореспонденцій, що опубліку­вали столичні газети, виступив у Петербурзькому антропологічному товаристві з доповіддю про Мултан­ську справу, брав участь у судовому засіданні. Наприкінці процесу Во­лодимир Короленко виголосив дві промови, котрі до нас не дійшли, бо стенографістки так захопилися його виступами, що геть забули про свої обов’язки. Процес завершився ви­правданням усіх підсудних.

Нарешті, шляхетна роль Володи­мира Короленка, визнаного правоза­хисника й авторитетного суспільно­го лідера, у так званому єврейському питанні – в імперії, де свідомо «зго­ри» підігрівався антисемітизм. У 1911–1913 роках на прохання багатьох співгромадян і за покликом совісті Короленко взяв активну участь в ін­спірованому київськими чорносо­тенцями процесі проти М. Бейліса. Назагал цей суд був своєрідною «до­машньою» мікромоделлю голокосту, все було сфальсифіковане: злодії – вбивці Андрійка Ющинського залу­чені як свідки, склад присяжних – спеціально дібраний. І хворий Коро­ленко, попри заборону лікарів, виру­шає до Києва на останнє засідання, хоча вже написав і опублікував чис­ленні статті стосовно «справи Бейлі­са», склав текст колективного про­тесту письменників, науковців, гро­мадських діячів. Упродовж довго­тривалого процесу вміщував статті, що викликали величезну, напруже­ну увагу всієї країни. Бейліса було виправдано... Коли Володимир Га­лактіонович з дружиною повертали­ся із залу суду до свого готелю брич­кою, кияни розпрягли її й донесли їх на руках. Люди обіймалися, трам­вайний рух було перекрито на кілька годин.

  «Я не міг вчинити інакше...»

  У липні 1913 року широко відзначалося 60-ліття з дня народження Володимира Короленка. Преса назвала його сонцем вітчизняної літератури. Та якою прекрасною не була б короленківська белетристика (а вона прекрасна!), його непо­вторні людські якості, активна громадянська позиція та шляхетна публіцистика практично не мають аналогів на на­ших теренах.

 На денці прабабусиної скрині...

 Виставка у київському Планетарії називається «Музей історії моди». Проте музею як такого ще немає. Натомість уже сьогодні можна по­бачити унікальну колекцію старо­винного жіночого одягу та аксесу­арів, що її за 30 років зібрала ки­янка Марина Іванова. Це майже тисяча предметів, і кожен із них – цікаве й привабливе свідчення модних тенденцій далеких епох. Ісправді: найстаріший експонат датовано 1800-м роком!

У цілому йдеться про гардероби жінок радше заможних, світських дам. Подібні сукні, рукавички, су­мочки, капелюшки, черевички мо­гли б носити Татьяна Ларіна, пише kiev.glo.ua, або тургенівська дівчи­на, а можливо, й Анна Кареніна, героїні Чехова й Купріна. А ще, певно ж, – французькі чарівниці... Все це можна собі уявити, «пере­ходячи» від одного десятиліття до іншого. Десятки модних ансамблів і прикрас – саме «звідти», з поза­минулого століття: розкішні бальні сукні, туалети для візитів, весільні вбрання, одяг для прогулянок, від­відування опери тощо. До слова, найпоширеніший розмір жіночого взуття в ХIХстолітті був «а-ля Попе­люшка»: 34-й чи 35-й (!).

«Дорогоцінність подібних виставок – ефект зупиненого Часу, ніби нако­лотого, мов яскравий метелик, на шпильку кравчині... Мода минає, а краса рукотворних виробів лиша­ється», – написала про цю колекцію історик моди Наталія Резанова.

 «Розмах дай нашій силі скритій»

 Служити своїй культурі та своєму народові – й водночас служити вічності, ввібравши, осмис­ливши й підкоривши національній музі краще із здобутків світової культури в її найширшому розумінні. В цьому вбачала Леся Українка завдання й призначення митця – своє мистецьке призначення. Концептуальність такого морально-етичного комп­лексу, зокрема, ілюструє драматична поема «Оргія», де співець Антей, плоть від плоті культури рідного народу, виразно національно орієнтований, що воліє радше вмерти, ніж служити «колонізаторам», грає перед смертю на лірі, оздоби якої зібрано в різних країнах.

Останнім часом літературна й «політична» Україна активно, сказати б, долучилася до Лесиної драматич­ної поеми «Бояриня», котру в радянський період із зрозумілих причин уперто вилучали з повного зі­брання творів великої поетеси. Тут Леся Українка ціл­ком зосереджується на іншій, що превалює у її твор­чості, центральній іпостасі значення митця для сус­пільства: вона стверджує, що жодні «оздоби», якими привабливими не здавалися б на перший погляд, не в змозі загоїти руїну в душі українця, якого примушу­ють «бути щасливим» у чужій стороні, серед чужих традицій і під владною рукою чужинця. Бо Московія – не Україна, віра одна, а ментальність різна й різне розуміння щастя: для одного це – жити заможно, а для іншого – жити вільно.

У принципі герої й обставини в Лесі Українки, де з волі автора вони не жили б і не відбувалися, – у Гре­ції чи Єгипті, а чи в Римі чи деінде, є в певному сенсі алегорією, оскільки все єство поетеси, її багатюща душа безроздільно віддані Україні, рідному народо­ві, для якого вона над усе хоче щасливого й вільного життя. Отже, справедливо писала зо два роки тому Зеновія Берізка щодо особистості Лесі Українки: «Вона була надто освіченою, надто культурною лю­диною, аби (просто) виблискувати ерудицією. Вона використовувала... образи античності й класичної єв­ропейської літератури тоді, коли... через них по-новому бачила суспільні проблеми й суперечності, коли вони ставали для неї душевною драмою». Всі персонажі й усі сюжети Лесі Українки слугували од­ній ідеї – необхідності боротися за визволення в усіх сферах життя, починаючи з розуміння людиною й «визволення» нею власного внутрішнього світу.

08.08.2013

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини