ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Невипадкова зірка

Зазвичай педагоги у відповід­них вишах, досвідчені журна­лісти у поважних редакціях стримують тих, хто пише про митця: мовляв, уникай вищих ступенів порівняння, типу геніаль­ний, неперевершений, унікальний тощо, бо який же епітет уживатимеш, коли мова піде про когось справді унікального й неперевершеного? Оцінка має бути адекватною, врівно­важеною.

Знаю це, й однаково не можу стри­матися, коли йдеться про творчість народного артиста Росії Сергія Мако­вецького: він – геніальний актор! Гля­дач не завжди розуміє, яку неоцінен­ну роль (перепрошую за контекстний каламбур) відіграє психофізика ар­тиста у створенні ним того чи іншого образу. Втім, це стає зрозумілим, коли, приміром, дивишся один і той самий спектакль з різним складом ви­конавців або коли у фільмі одного ак­тора замінюють іншим. Одне слово, хоч яку б роль Сергія Маковецького не пригадати – у театрі (ім. Є. Вахтан­гова) чи в кіно, щоразу з подивом пе­реконуєшся, що саме цю роль написа­но не під нього й не для нього, а про нього. Й розумієш, що тут уже нале­жить казати про унікальну базу – три­чі талант, багатющий внутрішній світ актора, тонку нервову організацію, усвідомлений життєвий досвід, іде­ально точну інтуїцію, пластичну й ін­тонаційну свободу. Адже що не образ – він воленс-ноленс лишається в пам’яті глядача як неповторна, тобто глибоко індивідуалістична, особис­тість, вихоплена із самого життя!

Приміром, Фіма в «Ліквідації» С. Урсуляка. Маковецький тут сходу замінив померлого під час зйомок Андрія Краска, та, здається, природ­нішого й упізнаваннішого Фіми не знайти. Або Кабачков у «Карнаваль­ній ночі–2» чи Присяжний № 1 у філь­мі «12» (Маковецький не погордував тим, що перед ним від ролі відмовив­ся Олег Меньшиков, не побоявся змі­нити імідж і стверджує, що ця роль – подарунок долі), чи директор «Га­строному № 1», або Міша в стрічці «На сонячному боці вулиці» й багато-багато ін. Усе це глибоко й усебічно продумані та безпомилково втілені образи, цілком різні характери аж до «різних облич», адже міміка актора безпосередньо пов’язана з характе­ром героя та його логікою.

До речі, недаремно Маковецький традиційно після спектаклю приймає душ, аби зняти чужу енергію, в яку, судячи з його ролей, завжди «вдягне­ний» з голови до ніг. Про себе він каже так: «Не маю гучної біографії, яскравої, драматичної. Я народився у Києві, я – українець. Киянин, який працює в Москві». Жартує, що «на­віть у страшному сні» не уявляв, що колись вийде на сцену. Проте, як це завжди буває, талант зненацька й самостійно, ще коли хлопчикові було років із дев’ять, вирвався на волю з його організму, який подібного й не підозрював: потужно забив ту-гий творчий струмінь, виявилася невгамовна акторська фантазія – й Сергійко Маковецький разом із де­сятикласниками зіграв у шкільному спектаклі Аркадія Счастлівцева. Далі були квіти, оплески, слова подя­ки, схвильованість, безсонна ніч – і остаточне рішення...

...13 червня цього року актору ви­повнилося 55. І на честь цієї дати (або «двічі відмінник», або «нічия 5:5») у Києві відбувся творчий вечір Сергія Маковецького – «Невипадковий спек­такль». Як писала «КП в Украине», блискучий артист дві години поспіль просто-таки вивергав власну творчу частину: історії із сценічного кону й знімальних майданчиків, з власного життя, фільмові п’ятихвилинки, мо­нологи з вистав та знакових для його творчої біографії кінострічок. «Він віртуозно жонглював глядацькими емоціями, примушуючи зал то рего­тати, то вголос плакати, а то знову від душі сміятися. Одне слово – артист!» – резюмує газета.

У житті він не вміє казати неправ­ду й, як мало хто, вміє дотримувати дане слово. Що особливо імпонує, поза сценою та кінокамерою, в простому чи непростому спілкуванні, будучи за­прошеним на будь-яку передачу, Сер­гій Васильович лишається все таким же, як і в десятках зіграних ролей: оманливо-наївний погляд, м’яка розу­міюча усмішка, органічна природ­ність, елітна цивілізованість у мане­рах. Для мене цей актор завжди стоїть на окремому п’єдесталі, дорівнюючи самому собі, першим серед кращих.

 «Чоловікові треба казати, що він– геній!»

 Так уважає дружина Сер­гія Маковецького Оле­на, про що вона свого часу розповіла «Комсо­молці»: «Там, де ми ніколи не могли зустрітися, ми там і зу­стрілися, ніби Господь сказав: «Ось твій чоловік, ось твоя дружина, тримайте». Я стояла на Одеській кіностудії з режи­серами біля свого кабінету. Говорухін посміявся, що, мов­ляв, я вже стара й нікому не потрібна. Ая йому: «Та коли схочу, перший зустрічний мо­лодик одружиться зі мною!». Тут бачу, що темним коридо­ром біжить чоловік, я йому: «Юначе, ви одружитеся зі мною?». Він на ходу: «Одру­жусь!» – «Аколи?» – «На травневі свята!». Ізник». Од­нак того ж дня, постукавши, зайшов до її кабінету, запи­тав: «Аде тут моя дружина?». Запросив на перший у житті гонорар до ресторану, потім вони побралися. Таки справді – на травневі! Отже, не бов­кнув безвідповідально. Не за­був. І– на все життя, в щасті й взаєморозумінні.

 Знання нас об’єднують

 Стало відомо, що в Україні створю­ється мережа національних істо­ричних клубів, а до кінця поточного року буде відкрито загальнонаціо­нальний Інтернет-портал енцикло­педичної, історичної та культуроло­гічної літератури. Про це повідо­мляє Управління інформполітики РМКриму з посиланням на інфор­мацію радника Президента Воло­димира Зубанова, який наприкінці червня відвідав Кримський гумані­тарний університет (i-pro.kiev.ua). В. Зубанов зазначив, що встиг відві­дати різні регіони нашої країни й переконався: «Люди скрізь гарні, й немає в них причин для розколу. Саме історія об’єднує мешканців різних областей». Він переконаний, що в регіонів України більше спіль­ного, ніж відмінностей, і що без знання своєї історії та культури не­можливо далі розвивати державу.

Завдяки загальнонаціональному Інтернет-порталу українці матимуть вільний доступ до енциклопедич­них видань і художніх творів, що побачили світ у рамках проекту «Україна: історія великого народу». Мета науковців і авторів згаданих видань – популяризуючи різні ас­пекти історії України, сформуватив українців почуття національної гордості.

 Ура – вболівальникам!

 Креативний київський дует – уже знайомий нам Костянтин Скретуцький і Федір Баландін – ство­рили оригінальну скульптуру. Це пам’ятний знак на честь шведських уболівальників, які то­рік, під час футбольного чемпіонату, мешкали в Києві на Трухановому острові. Виявляється, був навіть кон­курс, і саме цій роботі віддали перевагу не лише чле­ни українського журі, а й представники Асоціації вбо­лівальників Швеції, котрі й собі приєдналися до про­ведення творчого змагання.

Скульптура така: на «куполі» м’яча обнімаються циф­ри «1» – у кольорах шведського прапора – і «2», що уособлює кольори прапора українського. Автори по­яснили, що в такий спосіб унаочнено не лише рік проведення європейського чемпіонату, а й рахунок матчу 2:1 Україна – Швеція.

На відкритті пам’ятного знака були присутні посол Швеції в Україні Стефан Гуллгрен, глава КМДАО. По­пов та представники згаданої шведської Асоціації. Зокрема, Стефан Гуллгрен зазначив: «Мені дуже приємно, що в Україні з’явився такий пам’ятник, адже торік Україну відвідали тисячі вболівальників. Цей пам’ятник є символом шведсько-української дружби, це міст у Європу, міст у майбутнє». Посол також зауважив, що в Швеції наразі немає подібного пам’ятного знака на честь дружби двох країн, проте він сподівається, що такий можуть відкрити, коли й у них відбудеться чемпіонат подібного статусу.

Крім згаданого пам’ятника, повідомляє УНН, непода­лік можна побачити й фігури футбольних бутсів із на­писами «Ibra» na «Sheva», що, як зрозуміло, є вшану­ванням футбольних бомбардирів Златана Ібрагімо­вича та Андрія Шевченка. Але й це ще не все. У тому місці, де полюбляли відпочивати шведські фанати футболу, встановили... футбольні ворота. Щоправда, замість сітки повісили на них гамак.

04.07.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини