Невипадкова зірка
Зазвичай педагоги у відповідних вишах, досвідчені журналісти
у поважних редакціях стримують тих, хто пише про митця: мовляв, уникай вищих ступенів
порівняння, типу геніальний, неперевершений, унікальний тощо, бо який же епітет
уживатимеш, коли мова піде про когось справді унікального й неперевершеного? Оцінка
має бути адекватною, врівноваженою.
Знаю це, й однаково не можу стриматися, коли йдеться про творчість
народного артиста Росії Сергія Маковецького: він – геніальний актор! Глядач не
завжди розуміє, яку неоціненну роль (перепрошую за контекстний каламбур) відіграє
психофізика артиста у створенні ним того чи іншого образу. Втім, це стає зрозумілим,
коли, приміром, дивишся один і той самий спектакль з різним складом виконавців
або коли у фільмі одного актора замінюють іншим. Одне слово, хоч яку б роль Сергія
Маковецького не пригадати – у театрі (ім. Є. Вахтангова) чи в кіно, щоразу з подивом
переконуєшся, що саме цю роль написано не під нього й не для нього, а про нього.
Й розумієш, що тут уже належить казати про унікальну базу – тричі талант, багатющий
внутрішній світ актора, тонку нервову організацію, усвідомлений життєвий досвід,
ідеально точну інтуїцію, пластичну й інтонаційну свободу. Адже що не образ – він
воленс-ноленс лишається в пам’яті глядача як неповторна, тобто глибоко індивідуалістична,
особистість, вихоплена із самого життя!
Приміром, Фіма в «Ліквідації» С. Урсуляка. Маковецький тут сходу
замінив померлого під час зйомок Андрія Краска, та, здається, природнішого й упізнаваннішого
Фіми не знайти. Або Кабачков у «Карнавальній ночі–2» чи Присяжний № 1 у фільмі
«12» (Маковецький не погордував тим, що перед ним від ролі відмовився Олег Меньшиков,
не побоявся змінити імідж і стверджує, що ця роль – подарунок долі), чи директор
«Гастроному № 1», або Міша в стрічці «На сонячному боці вулиці» й багато-багато
ін. Усе це глибоко й усебічно продумані та безпомилково втілені образи, цілком різні
характери аж до «різних облич», адже міміка актора безпосередньо пов’язана з характером
героя та його логікою.
До речі, недаремно Маковецький традиційно після спектаклю приймає
душ, аби зняти чужу енергію, в яку, судячи з його ролей, завжди «вдягнений» з голови
до ніг. Про себе він каже так: «Не маю гучної біографії, яскравої, драматичної.
Я народився у Києві, я – українець. Киянин, який працює в Москві». Жартує, що «навіть
у страшному сні» не уявляв, що колись вийде на сцену. Проте, як це завжди буває,
талант зненацька й самостійно, ще коли хлопчикові було років із дев’ять, вирвався
на волю з його організму, який подібного й не підозрював: потужно забив ту-гий творчий
струмінь, виявилася невгамовна акторська фантазія – й Сергійко Маковецький разом
із десятикласниками зіграв у шкільному спектаклі Аркадія Счастлівцева. Далі були
квіти, оплески, слова подяки, схвильованість, безсонна ніч – і остаточне рішення...
...13 червня цього року актору виповнилося 55. І на честь цієї
дати (або «двічі відмінник», або «нічия 5:5») у Києві відбувся творчий вечір Сергія
Маковецького – «Невипадковий спектакль». Як писала «КП в Украине», блискучий артист
дві години поспіль просто-таки вивергав власну творчу частину: історії із сценічного
кону й знімальних майданчиків, з власного життя, фільмові п’ятихвилинки, монологи
з вистав та знакових для його творчої біографії кінострічок. «Він віртуозно жонглював
глядацькими емоціями, примушуючи зал то реготати, то вголос плакати, а то знову
від душі сміятися. Одне слово – артист!» – резюмує газета.
У житті він не вміє казати неправду й, як мало хто, вміє дотримувати
дане слово. Що особливо імпонує, поза сценою та кінокамерою, в простому чи непростому
спілкуванні, будучи запрошеним на будь-яку передачу, Сергій Васильович лишається
все таким же, як і в десятках зіграних ролей: оманливо-наївний погляд, м’яка розуміюча
усмішка, органічна природність, елітна цивілізованість у манерах. Для мене цей
актор завжди стоїть на окремому п’єдесталі, дорівнюючи самому собі, першим серед
кращих.
«Чоловікові треба казати,
що він– геній!»
Так уважає дружина Сергія
Маковецького Олена, про що вона свого часу розповіла «Комсомолці»: «Там, де ми
ніколи не могли зустрітися, ми там і зустрілися, ніби Господь сказав: «Ось твій
чоловік, ось твоя дружина, тримайте». Я стояла на Одеській кіностудії з режисерами
біля свого кабінету. Говорухін посміявся, що, мовляв, я вже стара й нікому не потрібна.
Ая йому: «Та коли схочу, перший зустрічний молодик одружиться зі мною!». Тут бачу,
що темним коридором біжить чоловік, я йому: «Юначе, ви одружитеся зі мною?». Він
на ходу: «Одружусь!» – «Аколи?» – «На травневі свята!». Ізник». Однак того ж дня,
постукавши, зайшов до її кабінету, запитав: «Аде тут моя дружина?». Запросив на
перший у житті гонорар до ресторану, потім вони побралися. Таки справді – на травневі!
Отже, не бовкнув безвідповідально. Не забув. І– на все життя, в щасті й взаєморозумінні.
Знання нас об’єднують
Стало відомо, що в Україні
створюється мережа національних історичних клубів, а до кінця поточного року буде
відкрито загальнонаціональний Інтернет-портал енциклопедичної, історичної та культурологічної
літератури. Про це повідомляє Управління інформполітики РМКриму з посиланням на
інформацію радника Президента Володимира Зубанова, який наприкінці червня відвідав
Кримський гуманітарний університет (i-pro.kiev.ua). В. Зубанов зазначив, що встиг
відвідати різні регіони нашої країни й переконався: «Люди скрізь гарні, й немає
в них причин для розколу. Саме історія об’єднує мешканців різних областей». Він
переконаний, що в регіонів України більше спільного, ніж відмінностей, і що без
знання своєї історії та культури неможливо далі розвивати державу.
Завдяки загальнонаціональному Інтернет-порталу українці матимуть
вільний доступ до енциклопедичних видань і художніх творів, що побачили світ у
рамках проекту «Україна: історія великого народу». Мета науковців і авторів згаданих
видань – популяризуючи різні аспекти історії України, сформуватив українців почуття
національної гордості.
Ура – вболівальникам!
Креативний київський дует
– уже знайомий нам Костянтин Скретуцький і Федір Баландін – створили оригінальну
скульптуру. Це пам’ятний знак на честь шведських уболівальників, які торік, під
час футбольного чемпіонату, мешкали в Києві на Трухановому острові. Виявляється,
був навіть конкурс, і саме цій роботі віддали перевагу не лише члени українського
журі, а й представники Асоціації вболівальників Швеції, котрі й собі приєдналися
до проведення творчого змагання.
Скульптура така: на «куполі» м’яча обнімаються цифри «1» – у
кольорах шведського прапора – і «2», що уособлює кольори прапора українського. Автори
пояснили, що в такий спосіб унаочнено не лише рік проведення європейського чемпіонату,
а й рахунок матчу 2:1 Україна – Швеція.
На відкритті пам’ятного знака були присутні посол Швеції в Україні
Стефан Гуллгрен, глава КМДАО. Попов та представники згаданої шведської Асоціації.
Зокрема, Стефан Гуллгрен зазначив: «Мені дуже приємно, що в Україні з’явився такий
пам’ятник, адже торік Україну відвідали тисячі вболівальників. Цей пам’ятник є символом
шведсько-української дружби, це міст у Європу, міст у майбутнє». Посол також зауважив,
що в Швеції наразі немає подібного пам’ятного знака на честь дружби двох країн,
проте він сподівається, що такий можуть відкрити, коли й у них відбудеться чемпіонат
подібного статусу.
Крім згаданого пам’ятника, повідомляє УНН, неподалік можна побачити
й фігури футбольних бутсів із написами «Ibra» na «Sheva», що, як зрозуміло, є вшануванням
футбольних бомбардирів Златана Ібрагімовича та Андрія Шевченка. Але й це ще не
все. У тому місці, де полюбляли відпочивати шведські фанати футболу, встановили...
футбольні ворота. Щоправда, замість сітки повісили на них гамак.
04.07.2013
Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»
|