ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Кому Бог дав букет талантів

На кожному кроці в нас завзя­то цитують вислів «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних лю­дей свого народу, той сам не годен пошани». Але хоч який світоч його автор – Максим Рильський, принай­мні те життя, що його має сучасний «маленький українець» і вже років із двадцять, у світлі вищезазначеної дефініції можна розглядати як дій­сний доказ на прикладі нас, «майбут­ніх», що наші не такі далекі предки достеменно не вивчали свого мину­лого. Бо «Доборолась Україна до са­мого краю, гірше ляха свої діти її розпинають».

А ось інша фраза, переконливіша, бо доля й діяльність великих земля­ків наповнює серце кришталево чис­тим патріотизмом; саме вони, мов цеглини, утворюють фундамент сла­ветної національної культури, котра – якби ми нею не легковажили, а ви­вчали й примножували – могла б бути беззаперечним аргументом на користь дійсної української європей­ськості. Ну, й, окрім іншого, будь-яке минуле ми неодмінно розглядаємо, виходячи все ж таки не з минулих, а із сучасних мотивів, тенденцій та уявлень. І хто великий – той таки великий!

Приміром, видатний співак, ком­позитор, художник, інженер і науко­вець Семен Степанович Гулак-Артемовський. Гулак – це його справжнє прізвище (народився на хуторі Гула­ківщина Черкаської області 16 люто­го 1813-го). Артемовський – сценіч­ний псевдонім. Дитина сільського священика, Семен Гулак мусив спо­чатку навчатися у духовному учили­щі, а згодом – у Київській духовній семінарії. Та Бог дав хлопцеві диво­вижної краси співочий голос (дис­кант). Тож його й «висунули» для співу в митрополичому хорі Софій­ського собору, а вже після мутації Гулак, володар чарівного баритона, став солістом хору київського Ми­хайлівського монастиря. І саме тут, під час виконання одного з могутніх концертів видатного українського композитора Дмитра Бортнянського соліста Семена Гулака почув Михай­ло Іванович Глінка, вже уславлений композитор і капельмейстер При­дворної співочої капели. Це сталося 1838 року. Глінку вразив неповтор­ний голос українського співака, і він негайно запропонував хлопцеві пе­ребратися до Петербурга. Поселив у себе, сам узявся навчати Гулака му­зики й вокалу, писав: «Я готую його у театральні співаки й сподіваюся, що праця моя не буде марною». А що Глінкою тоді цілком оволодів задум другої опери – «Руслан і Людмила», то він саме й готував молодого музи­канта для виконання партії Руслана. І, до слова, спеціально для Семена Гулака написав дві українські пісні «Гуде вітер вельми в полі» та «Не ще­бечи, соловейку». У Петербурзі Се­мен Гулак вивчив французьку та іта­лійську мови, познайомився і запри­ятелював з багатьма культурними діячами: В. Одоєвським, К. Брюлло­вим, І. Айвазовським та ін. А також – із Тарасом Шевченком, дружба з яким тривала довгі роки. Співак не забував Тараса Григоровича під час його тяжкого заслання: надсилав гроші, листи й був перший серед тих, хто зустрічав Шевченка після повер­нення з Мангишлака.

Семен Гулак був ідеально вихова­ний і дуже талановитий, тож відо­мий російський меценат П. Демидов, не вагаючись, спонсорував його від­рядження за кордон для завершення вокальної освіти.

До речі, опера «Руслан і Людми­ла» мала приголомшливий успіх ба­гато в чому завдяки вокальному та артистичному таланту Семена Гулака-Артемовського, який співав «у чергу» з іншими виконавцями. Та критики одностайно писали, що «при виконанні Семеном Артемов­ським партія Руслана... набагато ефектніша». Зрештою, репертуар Гулака-Артемовського включав 51 оперну партію, і не одна з них удо­стоювалася найвищої оцінки відо­мих і досвідчених критиків-музикознавців. Часто Семен Гулак-Артемовський виступав і в концер­тах, його «естрадний», тобто камер­ний, репертуар налічував 78 творів, у тому числі й сольні партії в орато­ріях Дж. Россіні, Г. Берліоза, роман­си М. Глінки, О. Даргомижського, О. Аляб’єва.

  «І ЯК ВОНО ЗРОБИЛОСЬ ТАК...»
 Втрата голосу спричини­лася до початку власно­го композування, і у творах Семена Гулака-Артемовського ідеально відо­бразилися як тонке відчуття гарної театральності, так і ві­рність рідній музичній стихії. Серед значного масиву ком­позицій Артемовського осо­бливе місце, як відомо, посі­дає опера з розмовними діа­логами «Запорожець за Ду­наєм», де вражаюче поєдну­ються народний гумор та героїко-патріотичне спряму­вання. Вже як кумедно ла­ються Одарка й Карась, – а Іван Карась далебі непростий чоловік: недаремно саме йому випадає впоратись зі складним завданням дипломата-переговорника на зустрічі з турецьким султа­ном. Автор написав також і лібрето, сам же й співав голо­вну партію, знову блискуче демонструючи свій неорди­нарний артистичний талант. «Запорожець...» – багатюща опера, з огляду на понадще­дрий багатобарвний мело­дизм і запальну енергетику, органічне опертя на глибинну основу національного музич­ного мислення.

 ВЕЛИКИЙ МАЙСТЕР МАЛОЇ РОЛІ

13 лютого виповнилося б 80 років заслуженому артистові України, талановитому теа­тральному й кіноактору Льву Перфілову. Можна сказати, що Лев Перфілов був мис­тецьким онуком Костянтина Станіславського, оскільки в театральному училищі ім. М. Щепкіна навчався в його учениці Марії Кнебель. Одержавши диплом, Лев Пер­філов грав на київській сцені, завжди примушуючи глядача зрозуміти й прийняти свого героя. Та все ж більше він лю­бив кіно. І знявся у понад 120 картинах, причому майже кожна його кінороль, почина­ючи з першої – чеха Клавічека («Павло Корчагін» В. Наумо­ва), викликала оплески залу й схвальну критику. Зрештою, після багатьох «негідників», які вже втомлювали артиста, Лев Перфілов дістав подару­нок від Станіслава Говорухіна – роль фотографа Гріши Уши­віна у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна». І ця роль другого плану виявилася та­кою яскравою, що він не загу­бився на тлі головних вико­навців. Лев Перфілов – актор розумний і тактовний і за­вжди вміє збагатити роль іде­ально знайденою деталлю.

На жаль, він рано помер, сповна не реалізувавши свій могутній творчий потенціал.

 НЕ ВСІМ ВІДОМИЙ АРТЕМОВСЬКИЙ

 Видатний співак, композитор, актор, драматург Семен Гулак-Артемовський до того ж іще був талановитим художником-мініатюристом. У 1854 році він склав «Статистико-географічні та­блиці міст Російської імперії», створив проект петер­бурзького водогону. А в останні роки життя (помер 17 квітня 1873 року) доволі успішно захоплювався лі­куванням гіпнозом.

Черкащина, як відомо, – батьківщина Семена Гулака-Артемовського, а тут іще й 200-річчя з дня його наро­дження та 150-річний ювілей тріумфальної прем’єри «Запорожця за Дунаєм» на сцені імператорського Маріїнського театру. Тож колектив Черкаського ака­демічного обласного муздрамтеатру ім. Т. Шевченка, повідомляє i-pro.kiev.ua, узявся відтворити у новій виставі життя і творчість видатного земляка, рекон­струювавши події середини ХІХ століття. Це докумен­тальна історія з музикою, піснями й танцями.

Було опрацьовано чимало історичних документів: матеріалів, спогадів, епістолярної спадщини. І по­стать Семена Гулака-Артемовського вразила дослід­ників просто-таки епічним масштабом! Приміром, він створював мініатюрні портрети на слоновій кіст­ці, що викликало захоплення Тараса Шевченка. Його інженерно-конструкторські розробки міського водо­гону понині є гарантією якісної води для мешканців Петербурга. Атлас «Статистико-географічні таблиці міст Російської імперії» і досі вважається неперевер­шеним документом у галузях географії, історії, ста­тистики та економіки. Нарешті, фітотерапевтична й психотерапевтична практики Семена Гулака-Артемовського за життя зробили його легендарним по­движником і цілителем. Черкаський театральний ко­лектив також відшукав свідчення непересічного бла­годійництва Гулака-Артемовського: приміром, він власним коштом видав молитву «Отче наш» на лис­тівках і через пошту надіслав усім мешканцям Петер­бурга. Зрештою, на світ Божий вийшла й правдива легенда, згідно з якою до труни С. Гулака покладено текст Конституції «ідеальної країни», над яким він працював з думкою про рідну Україну.

Автор п’єси про життя Семена Гулака-Артемовського – в. о. художнього керівника театру Сергій Проскур­ня. У виставі (за тим самим джерелом) зайнятий увесь акторський склад театру, оркестр, хор, київські актори – виконавці ролі Тараса Шевченка; студенти Канівського училища культури і мистецтв – практи­канти театру.

28.02.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини