«Прийдуть до тебе три празники в гості...»

Понад півтора тися­чоліття, рік у рік, християни з радіс­тю й благоговінням відзначають день появи на світ Сина Божого, бо з цього благословенного дня розпочався новий від­лік людської історії, нове, просвітлене, розуміння людьми сенсу свого буття. І хоч у кожного свій влас­ний розумовий, душевний і духовний шлях до Різдва, український народ віддав­на та заздалегідь старанно й радісно готується до різдвяно-новорічних свят. «Бо прийдуть до тебе три празники в гості», – співа­ється в щедрівці, і з них найперший за значущістю – Різдво Христове.

Відомо, що цю велику подію до середини IV ст. відзначали в контексті Бо­гоявлення. І лише з 354 року Різдво вшановують як окре­ме свято. Церква встанови­ла, що таїнство народжен­ня Божої Дитини припадає на день 25 грудня – зокрема, з тих міркувань, аби замі­нити певні місцеві тради­ції, по суті своїй язичниць­кі. Так, приміром, 25 грудня в Римі відбувалися святку­вання на честь Бога сонця, якого було проголошено го­ловним опікуном Римської імперії. Тож Церква зміни­ла його на Різдво «Незахо­димого Сонця Правди». В одній із своїх різдвяних проповідей св. Іван Золото­уст каже: «Чи може щось рівнятися з цим празни­ком? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать лю­дям, люди спілкують з ан­гелами і прочими небесни­ми силами; демони втіка­ють, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогна­ні, істина зійшла на землю. Природа, перед котрою хе­рувими берегли рай, сьо­годні злучилася з Богом».

У дохристиянській Україні культ сонця також був головним: наші предки поклонялися йому, бо віри­ли, що сонце позбавляє землю від темряви, дарує надію на воскресіння при­роди від «смерті зими», плекає трави й плоди. А вже із запровадженням християнства до традицій­них святкувань заводиться інший сенс: розуміння Сон­ця як Бога; Сонце, джерело тепла й добра для всього сущого, – Предвічний Бог.

Зрештою, те, що право­славні святкують Різдво Христове 7 січня, поясню­ється введенням 1582 року римським папою Григорієм нового календаря, так званого «григоріанського», замість юліанського.

 

•  ПРИГОТУВАННЯ ДО СВЯТ-ВЕЧОРА

 В Україні до Різдва починали готува­тися ще влітку. Під час жнив пер­ший (або останній) сніп жита чи пшениці не обмолочували, дода­вали до нього по кілька стеблин інших злаків та перев’язували одним, двома, а подеколи й трьома перевеслами. Цей сніп (назви в різних місцевостях: «ді­дух», «коляда», «кріль», «зажин», «баба») разом із в’язками сіна вносили до хати в надвечір’я Різдва Христового. На одну з них ставили «дідуха», другу кла­ли на стіл, третю – під стіл. Під скатерти­ну на кожному куті столу клали зубчики часнику, що мали відганяти нечисть, бо ж Вечеря – Свята, а отже, чиста.

З давніх-давен на Свят-вечір готується 12 пісних страв: наші предки присвячували одну страву кожному місяцю року, а ближче до сьогодення кількість страв по­чали трактувати як данину апостолам Ісуса Христа, яких було 12. Утім, дослід­ники відзначають, що кількість наїдків, а надто складники завжди дещо різнилися залежно від місцевості й заможності ро­дини. Страви готувалися з усього, що да­вали сад і город кожного господарства, аби в такий спосіб прийняти бога вро­жаю й душі дідів-прадідів: а вони, ску­штувавши всього цього, забезпечать у новому році ще кращий врожай.

У піч належало класти 7 або 12 полін, набрати досхідньої води, аби залити нею пшеницю й сушені фрукти.

Отже, дві головні страви на Свят-вечір – кутя й узвар. Кутя, як правило, вариться з пшениці й подається з маком та ме­дом. Неподрібнені зерна пшениці – символ життя, що минає й відроджуєть­ся, мак (знак сну, смерті) – символ душ померлих родичів, мед – символ доброї новини, яку приносить у світ Христос, об’єднуючи всіх у своїй Церкві. Авсі ін­гредієнти разом символізують єдність усього роду, минулих і сущих поколінь, перемогу життя над смертю. Серед неодмінних страв – різдвяні хліби. Хліб на Свят-вечір має різні назви й різний ви­гляд, але ніщо так не підкреслює уро­чистість та святковість атмосфери, як неповторний аромат свіжоспеченого домашнього хліба. Окрім головних страв, господині варять голубці з рисом та грибами, гречкою, картоплею тощо; капусту з пшоном і горохом або квасо­лею, пісний борщ із рибою, вареники з капустою, каші – гречану, пшоняну. Смажать рибу, печуть млинці з кислого тіста.

Починати трапезу належить із спільної молитви до Господа й не раніше, ніж зі­йде перша зірка й господар засвітить свічку на столі.

Авже під час трапези й починається ко­лядування. Колядують цього дня по всій Україні. «Пускай до хати колядувати, дай Боже, колядувати, вас віншувати, дай Боже...», – співає гурт. Ав хаті стіл аж угинається від страв, та частування не головне, бо сутність колядування – прославляти Христа, побажати всіляких гараздів господарям дому.

 

 

 МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

(духовний гімн України)

«...я написав «Молитву» руських (українських) дітей, а Микола Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хо­рошу музику, котра дуже усім сподобалась».

З листа Олександра Кониського до Богдана Кирчіва, 26 березня 1885 року