ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

«Я ще існую, бо я ще люблю»

Українському поетові Олександру Ірван­цю виповнилося 50. Його творчість – майже незвичайне явище у вітчизняній літера­турі. Це не кабінетний «записний» пись­менник, котрий подумки бачить себе у вигляді пам’ятника. Це поет-Вітер, поет майдану, народний трибун (якщо прибрати звідси непотрібний пафос). Хто ж із нас не пам’ятає неповторні виступи О. Ірванця на 5-му каналі ТБ, у передачі «П’ять копійок»?! Навіть зовні він мав вигляд героя «суспільного телебачен­ня», просто людина з народу. А його віршики – політизація поезії чи пое­тизація політики? – це було щось! Дуже гостро, дуже дотепно, дуже влучно, дуже смішно і дуже... сумно.

У середині 80-х О.  Ір­ванець разом з Ю. Андруховичем та В. Небораком створили легендар­не літературне об’єднання Бу-Ба-Бу (бурлеск-балаган-буфонада), яке стало ви­кликом фальшивості, уста­леній в українській літера­турі. І кожен із цієї трійці почав писати те, що справ­ді думав, не переймаючись, чи будуть колись надруко­вані створені ними опуси. За два роки коло шануваль­ників їхньої, власне, усної (можливо, рукописної) творчості розширилося надзвичайно. Людям імпо­нували талант плюс відвер­тість, вони читали те, що хотілося читати! Фактично «бубабісти» стали ідеоло­гічним прапором вільно мислячої частини нації.

Свою поетичну твор­чість Олександр розпочав з епіграм на однокурсни­ків та викладачів педучи­лища, а те, за що йому «найменше соромно», як сам каже, – написав під час служби в армії.

Дотепний та уїдливий, Олександр Ірванець – поет, драматург, прозаїк, пере­кладач – автор цілої низки прецікавих книжок, чима­ло творів з яких і по сьо­годні переписують від руки, вивчають напам’ять. Коли його запиту­ють, чому в деяких його віршах присутня ненорма­тивна лексика, він з іроні­єю відповідає, що, мовляв, з пісні слів не викинеш. Отже, й із поезії також.

• ХРАНИТЕЛЬ СКАРБІВ

Олександр Ірванець – професійний письменник, закінчив Московський літературний інститут. До речі, він і в драматургії шукає оригінальних форм викладу, пише п’єси для читання, тобто не так для режисера, як для читача-слухача, який їх зрозуміє і сам здійснить уявну «постановку». У Польщі та­кий жанр вельми популярний, а в нас іще майже невідомий. Його твори дуже відверті, часто шоку­ють чиїсь витончені етико-естетичні смаки. Вияв­ляється, писати він... не любить. Як сам каже: «Коли б міг – не писав би». Загалом відносить себе до тих людей, яким життя набагато дорожче за лі­тературу. Захоплюється нумізматикою, добре ро­зуміється на живописі, всерйоз вивчає шедеври світової архітектури та скульптури.

Він – лауреат премії Фонду Хелен Щербань-Лапіка (США) 1995, стипендіат Академії Шлесс Солітюд (Німеччина) 1995. Член журі театрального фести­валю «Боннер Бієнналє» 2000-го і 2002 років. Окремі його вірші перекладено англійською, ні­мецькою, французькою, шведською, польською, білоруською, російською мовами.

03.02.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини