СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Знищення чи реставрація?

 Ще не вщухли пристрасті навко­ло реконструкції Андріївського узвозу, а вже в епіцентрі нового скандалу доля Гостинного двору в Києві. Позірно активний про­тест десятків мітингувальни­ків проти його реставрації зда­ється чимось штучним, бо, згід­но із запевненнями, Гостинному двору в Києві після реконструк­ції планують повернути його первісні функції торговельного й культурного центру. Принай­мні так інформували в Мініс­терстві регіонального розвитку, будівництва й житлово-комунального господарства.

 Але сумна передіс­торія таки існує. Приміром, з 8 серпня ц. р. набув чинності закон, що дозволяє приватизацію Гостинного двору (?!). А це «логічно» випливає з того, що, як з’ясувалося, ще в серпні 2011-го Кабінет Мі­ністрів видав Постанову «Про виключення будівлі Гостинного двору із спис­ку пам’ятників архітекту­ри Української РСР, що пе­ребувають під охороною держави». Що означає така постанова? Легко зрозумі­ти: з будинком відтепер можна робити що завгодно – руйнувати, перебудову­вати, продавати тощо.

Оці подвійні стандарти, мабуть, найстрашніше: по­пулістські переможні ре­ляції з приводу збережен­ня (десь і кимось) націо­нальних культурних тра­дицій – і реальне нехтуван­ня ними (зокрема в столи­ці) заради наповнення чи­йогось гаманця.

У сповненій драматиз­му статті Олекси Шкатова (life.comments.ua) «Куль­турним пам’яткам в Укра­їні світить повне знищен­ня» автор підкреслює одну показову «деталь», в якій вся суть: «Забудовник може одержати будь-який об’єкт... якщо домовитися з Мінкультури... Жодна культурна пам’ятка в Україні сьогодні не захи­щена. Існує цінова катего­рія кожної, і за певної про­плати Міністерству куль­тури охоронний статус може бути знятий». Це, власне, цитата з виступу віце-президента Націо­нальної спілки архітекто­рів України Георгія Духо­вничого під час вересневої прес-конференції.

Страждання україн­ських, передусім київ­ських, архітекторів, на чиїх очах спотворюється обличчя столиці, зникає професіоналізм, а з ним честь і гідність професії, відомі давно; вони розпо­чалися не вчора і, на жаль, лише підігріваються без­грамотною й безкультур­ною забудовою Києва, що триває.

І все-таки: що чекає на Гостинний двір і чому Мі­ністерство культури Укра­їни вже вкотре згадується в такому зневажливому контексті? Дещо з’ясувалося з аргументованої статті Ірини Карманової в kiev.pravda.com.ua: згада­ну деструктивну постано­ву Кабміну підготував не­щодавно створений та на­ділений чималими повно­важеннями Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Мі­ністерства культури. «Осо­бливо активною діяльніс­тю в департаменті вирізня­ється Віктор Вечерський, якого кияни знають як спе­ціаліста з написання й про­штовхування по інстанці­ях обґрунтувань знесення пам’яток архітектури Киє­ва для вивільнення місць під нове будівництво, – пише вона. – Свою тверду й остаточну думку, що Гос­тинний двір не є пам’яткою... і не становить цін­ності, Вечерський висло­вив на телеканалі СІТІ 12 січня цього року».

Отже, знову має рацію Михайло Жванецький: «Що охороняєш – те й маєш»!

Що ж це виходить? Вар­то комусь захотіти якусь пам’ятку історії чи культу­ри для власних цілей, її од­разу ж проголосять такою, що не має цінності?! Фак­тично це – прецедент на рівні національної безпе­ки, національного іміджу, внутрішнього і міжнарод­ного.

Зрозуміло, громад­ськість, і зокрема Україн­ське товариство охорони пам’яток історії та культу­ри, ще з минулого літа, як могла, опиралася наміру можновладців заволодіти національною пам’яткою на Контрактовій площі. Та скільки не було б протес­тувальних, пояснюваль­них, благаючих листів, від­повіді громадські органі­зації не дістали: до чеснот наших високопосадовців не належить бажання ра­хуватися з думкою «про­стих людей».

Недавно більшість депу­татів Київради (75 із 107) проголосували за передан­ня ПАТ «Укрреставрація» земельної ділянки (пам’ятка історії та архітектури «Гостинний двір») на 5 ро­ків в оренду для рекон­струкції. Нібито далі будів­ля функціонуватиме як «торговельно-офісний центр з благоустроєм та гостьовою стоянкою». Київ­ські активісти, захисники стародавнього Києва, при­йшли під Київраду, збира­лися на Контрактовій із символами та плакатами. Але до них ніхто не вийшов і ніхто їх не почув...

 Трохи історії

Гостинний двір, такий, яким ми його знаємо, збудо­вано 1809 року за проектом італійця Луїджі Руска. «Будівля на два поверхи з прекрасним фасадом», як сказано в архівних документах. І, до слова, з пре­красним внутрішнім подвір’ям, де колись влаштову­вали виставки квітів, знімали кінострічки, а далі чо­мусь завалили госпінвентарем. Упродовж двох із лишком століть будівля пережила цілу низку масш­табних реконструкцій (брак фінансів попервах, по­жежі, застарілість). Але які проектувальники – ім­перські чи радянські – не бралися б до справи, вони, на відміну від сьогоднішніх «оздоблювальни­ків» міста, робили це з повагою до високохудожньо­го першозадуму Руски, вимог ландшафтної забудо­ви, конкретного містобудівного ансамблю, з ураху­ванням доцільності й краси.

 Неперевершені

 Українські різьбярі з діда-прадіда уславилися на весь світ. Ми, українці, дуже звикли до цього виду мистецтва, й часом не дивуємося, побачив­ши в продажу різьблений дерев’яний таріль, що коштує зовсім недорого. Просто зауважимо, що це – родзинка Прикарпаття.

 А ось я знаю випадок, коли відомий український музи­кознавець спробу­вав подарувати такий таріль від майстра з Ярем­че італійському колезі. Італієць здивувався й перелякався: «Ні, вельмишановний синь­йоре! – вигукнув він. – Я не маю права приймати від вас такий подарунок, адже він надто коштовний!».

Класиком гуцульського різьблення справедливо вважається Юрій (Юра) Шкрібляк (1822–1884) з села Яворів Косівського по­віту. Оригінальність та до­цільність форм його виро­бів, досконалість техніки, високий смак у складних візерунках завжди викли­кали в глядачів подив і за­хоплення. Ю. Шкрібляк був неперевершений майстер, брав участь у багатьох, у тому числі міжнародних, промислових виставках, мав нагороди й широке ви­знання. А до слова, якщо порівняти долю його роди­ни з родиною, скажімо, Ан­тоніо Страдіварі, то Шкрі­блякові пощастило набага­то більше, бо троє його си­нів, дочка, онуки й правну­ки також присвятили своє життя народній образотворчості, улюбленим тра­диційним ремеслам.

І нині, наприкінці вересня, в Національному музеї на­родного мистецтва Гуцуль­щини й Покуття в Коломиї відкривається ювілейна ви­ставка творчого доробку династії Шкрібляків. Експо­нуються понад 150 творів цих самобутніх гуцуль­ських майстрів, а серед них і різьбярі, й ткачі, й виши­вальниці, й писанкарки. Їхнє мистецтво здавна мало й сьогодні має великий вплив на творчість як майстрів-аматорів, так і професійних митців.

 Типу «нескладно»

 Не секрет, що інтернет-спільноту завжди щось захоплює чи хвилює-бентежить. Нині вона в за­хваті від малюнків 29-річного португальця на ім’я Семюел Сільва.

 Спочатку з’явився портрет рудоволосої дівчини: на перший погляд – типова фо­тографія. Але виявилося, що портрет намальовано, при­чому звичайною кульковою ручкою, точніше кількома. А за основу, справді, взято зні­мок дівчини, що його зроби­ла росіянка Крістіна Тарарі­на. Потім зацікавлені поба­чили в мережі ще один ма­люнок, ще й ще. Кожен – вражаючий!

Звісно, в Сільви швидко з’явилися фани, з якими він листу­ється на сайті deviantART. Тож і пояснив їм, що його основна професія – адвокатура, а не­ймовірне мистецтво не біль­ше ніж хобі, хоча один малю­нок забирає від 5 до 50 годин. Приміром, руду дівчину він малював 30 годин.

Семюел охоче розповів, що використовує лише вісім ко­льорів. «Маю вісім кольоро­вих кулькових ручок, для цього малюнка я використав шість із них плюс чорний ко­лір. Це звичайнісінькі куль­кові ручки». Сільва пише, що ніколи не змішує кольори, просто штрихами накладає кілька шарів чорнил, і в та­кий спосіб створюється ілю­зія змішування та кольору, яких насправді немає.

Наскільки світ недооцінює кулькові ручки, судити важ­ко, але митець, поза сумні­вом, має рацію, стверджую­чи: «Річ не в тім, що саме ви використовуєте, а в тому, як ви робите це».

 Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

08.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини