ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Предтечі свободи

 У ХХ столітті в українському ідеологічно-культурницькому поступі сталися при­наймні два яскравих і неоціненних спала­хи: творчість поетів і письменників дру­гої половини 20–30-х років, включно з нео­класиками, а також явище так званих шістдесятників у контексті нині на­півзабутої «хрущовської відлиги».

 Звісно, славетні шістдесятники не виникли зненацька на порожньому місці: прагнення вільної, позбавленої кому­ністичної цензури, розкри­леної творчості, донесення до народу історичної прав­ди, торжества в мистецтві української національної ідеї давно нуртувало в ду­шах багатьох представни­ків національної творчої й наукової інтелігенції – як молодих, так і людей «міц­ного» середнього віку. «Відлига» стала ніби за­кличним меседжем до можливості цьому праг­ненню вирватися нарешті з андерграунда.

Як писав свого часу Бо­рис Захаров, творчість шістдесятників – поетів, письменників, художників – спричинила в суспільстві справжній бум, їхні книги буквально розхоплювали, на мистецьких експозиці­ях – не проштовхнутися. Від вуст до вуст передава­ли імена Василя Симонен­ка, Івана Дзюби, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Алли Горської, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського... Вони висловлювалися смі­ливо, майстерно, незвич­но, розкуто. І надзвичайно людяно. Одне слово, укра­їнське художнє слово, об­разотворчість, музика на­були небаченої популяр­ності. Водночас були серед цього унікального гурту й лікарі, й технічна інтелі­генція, й правозахисники, зокрема, нині покійна На­дія Світлична (сестра Іва­на Світличного), яка на по­чатку становлення неза­лежної України висловила побажання про створення Музею шістдесятництва.

Тоді, у 60-ті роки мину­лого століття, своєрідною штаб-квартирою шістде­сятників став Клуб творчої молоді (КТМ, формально – під егідою Київського міськкому комсомолу). Очолив його за спільною згодою молодий режисер Лесь Та­нюк. У клубі створили мис­тецькі секції, й будь-який художній продукт КТМ був нестандартним і відваж­ним, нехтував офіційно до­зволеним, вражав і прива­блював. Відвідання клубу, зустрічі, участь у заходах були улюбленим дозвіллям прогресивної української інтелігенції. А це вже аж ніяк не влаштовувало пар­тійних керівників, які сво­їм завданням бачили три­мати народ у покорі, году­ючи його спотвореною, сфальсифікованою історі­єю. Навіть трапився випа­док, пише Борис Захаров, коли працівники міськко­му партії власноруч зніма­ли у клубі зі стін картини С. Отрощенка із зображен­ням карпатських церков (знищених згодом більшо­виками). І можна собі лише уявити, як бісили правля­чий режим альтернативні лекції з історії України, що, звісно, не вписувалися в рамки державної доктри­ни. Такі лекції читали Ми­хайло Брайчевський та Олена Апанович.

Зрештою клуби творчої молоді почали відкривати­ся по всій Україні, зокрема в Одесі, Львові, Дніпропе­тровську. В усіх великих містах створювалися дисидентські осередки шістде­сятників.

Режим дедалі більше лютував, і хоча деякі про­гресивні українські партій­ні керівники (Петро Ше­лест, Андрій Скаба) нама­галися захистити й якось «прикрити» своїх, та над го­ловами шістдесятників збиралися чорні хмари. Од­нак вони не лише не припи­няли діяльності, а й залюб­ки ходили між люди, осо­бливо у традиційні народні свята, нагадуючи сучасни­кам (здебільшого тим, кому довіряли) про рідні звичаї й традиції. Проте всі осередки опинилися під ковпаком КДБ, особливо після того, як шістдесятни­ки перейшли від суто куль­турницької роботи до оче­видного громадянського опору чинному режиму. Почалися моральний тиск, стеження, обшуки і – аре­шти. Й щойно до влади прийшов Леонід Брежнєв, усе це вже робилося зухва­ло й відкрито.

...Сумна доля багатьох шістдесятників, чимало яких загинули, нашим чи­тачам відома. Дякувати Богу, є нині сущі Іван Дзю­ба, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Іван Драч – жива легенда й фактично жива й правдива історія нашої держави.

Мрія Надії Світличної про Музей шістдесятни­цтва справдилася. Хоча й не так швидко, як хотіло­ся. «Уперше, – писав у бе­резні цього року Дмитро Рибаков, – пообіцяв від­крити музей іще Ющенко. Однак далі паперів з управління культури спра­ва не рушила». І лише цьо­го року музей нарешті від­крито, щоправда, у два прийоми: всередині трав­ня ненадовго й напередод­ні Дня Незалежності – остаточно. Для музею пе­редано частину примі­щень центрального штабу Народного Руху України, розташованого на вулиці Олеся Гончара, 33.

Директор музею Мико­ла Плахотнюк, сам шістде­сятник і багаторічний політв’язень. Під його ке­рівництвом зібрано близь­ко 20 тис. експонатів – пе­реважно з приватних по­мешкань. Тут є кілька власних бібліотек, прак­тично весь «самвидав», особисті речі, аудіозаписи, листування, різні артефак­ти табірного «виробни­цтва», рукописи й малюн­ки Алли Горської.

 ЗІ СПОГАДІВ НАДІЇ СВІТЛИЧНОЇ

«Було дуже цікаве життя тоді у Києві. Клуб творчої молоді я застала ще тоді, коли приїздила в гості до Івана, а коли переїхала 1964 року, його саме розганяли. Я застала ще останній вечір Шевченка в березні в Жовтневому палаці. То був надзвичайний вечір. Алла Горська робила запрошення... воно складалося гармонікою п’ять на п’ять частин, і на кожній було написано назву якогось твору або якась цитата Шев­ченка, й коли перегорталася остання сторінка, то поряд виявлялося два записи... Й було так: «Кара­юсь, мучуся, але не каюсь», а поряд – «В сім’ї воль­ній, новій». Потім ті запрошення відразу ж, навіть того вечора, й пізніше, під час обшуків, вилучали...»

 

 І РАДІСТЬ, ІСЛЬОЗИ

 У сумного фільму «Дім з ба­шточкою» української режисерки Єви Нейман (вона ж і ав­тор сцена­рію) вияви­лася щасли­ва доля.

 Стрічку було представлено на 47-му Міжнародному фестивалі у Карлових Варах у конкурсній програмі «Від Сходу до Заходу», де конку­рували між собою дванад­цять фільмів. І всі п’ять чле­нів журі обрали нашу карти­ну переможцем. Уперше за 47-річну історію цього фору­му, що вважається у Європі найпрестижнішим, головний приз дістався українській стрічці. До того ж члени журі зізналися, що вони одно­стайно й одразу дали цьому фільму максимальну кіль­кість балів і суперечок сто­совно переможця не було.

Фільм знято у чорно-білій гамі за однойменним опо­віданням Фрідріха Горенш­тайна. Глядачеві розповіда­ють трагічну історію вось­мирічного хлопчика, ко­трий разом із матір’ю взим­ку 1944 року повертається після евакуації до рідного міста. Проте на півшляху додому їх знімають із потя­га, а невдовзі мати поми­рає. Дитина самостійно продовжує шлях, запам’ятавши мамину настанову неодмінно знайти будинок із башточкою: це вулиця, де вони раніше мешкали. Всі актори – переважно укра­їнські – блискуче впорали­ся зі своїми ролями, та над­то – дев’ятирічний Дмитро Кобецький, вихованець Одеського інтернату, який і зіграв головного героя стрічки. Єва Нейман оціни­ла міжнародне визнання стрічки як заслугу всього творчого колективу і споді­вається на здійснення на­ступного проекту.

 СУМСЬКА ДЖОКОНДА

 Інтернет-простір на­перебій пові­домляє, що в Сумах з’явилося вели­чезне зобра­ження Мони Лізи – завбільшки з триповерхо­вий будинок.

 Річ у тім, що двоє молодих художників – Єгор Овдієнко та Роман Линник – вирішили відтворити копію шедевру Леонардо да Вінчі на стіні торговельного центру й одержали на це офіційний дозвіл. Тож вирішено – зро­блено! Восьмиметрову Джо­конду малювали впродовж тижня, причому вирішили копіювати не повністю, а створити ніби новий образ Мони Лізи – на тлі українського краєвиду: полів Сумщи­ни та Карпатських гір. Зре­штою, створюючи україн­ську Джоконду, хлопці пішли ще далі «й зробили їй виши­ваночку», як пояснив Єгор Овдієнко. Щодо відміннос­тей з оригіналом є ще одна цікава деталь: в української Мони Лізи над губою родин­ка. «Це взагалі-то був цвях, що стирчав зі стіни, – пояс­нює Роман Линник, – і його ніяк не можна було витягти. Тож ми мусили «нав’язати» йому нову роль».

Автори картини запевня­ють, що Мона Ліза – лише початок: невдовзі в місті не залишиться жодної сірої сті­ни. Кажуть, що ідей мають більше, аніж є міських стін!

 Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

16.09.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини