ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Шику-блиску дай!

 «Детство прошло давно, стала я взрослой, но – в цирк влюблена я всё равно!» – співала красуня Теодора в незабутній кі­нострічці «Містер Ікс». Тож чи варто пригадувати (для переконливості!) десятки чудових фільмів, літературних творів (хоча б О. Купріна), присвячених цирку взагалі й цирковим артистам зокрема, аби доводити й без того давно доведене: цирк – це наша любов, це нев’януче дитинство в його найбільш мужньому та яскравому прояві!

 Нова вистава в Ки­ївському цирку «Шик, блиск, кра­са!», поза сумні­вом, потішила маленьких і дорослих гля­дачів. Хіба що дорослі, мож­ливо, відчувають носталь­гію за «живим» оркестром – там, нагорі, понад ареною, – який незмінно очолював талановитий Василь Пе­трусь; бракує й інспектора манежу, котрий гідно й уро­чисто оголошував виступи артистів: теж незабутній і теж практично незмінний Володимир Титов. Нині всю цю розкіш спілкування з цирковим мистецтвом за­мінила фонограма...

До речі, діти, насолоджу­ючись цирковою виставою, саме тут, у цирку, можуть несподівано, передусім для власних батьків, виявити деякі засадні риси свого ха­рактеру. Йдеться про висту­пи дресированих тварин – і реакцію дитини на звіряток та поведінку дресируваль­ника. Одні тішаться з пев­них видимих елементів ви­правданої(?) жорстокості, ні про що не замислюючись, а інші завмирають у сльозах, жаліючи тварину, привчену до беззаперечної слухнянос­ті. Втім, на те він і цирк, і завжди був саме таким, і звірі потрібні йому не будь-які, а лише талановиті. Отже, вони – теж артисти й цінують оплески не менше, ніж їхні приборкувачі.

Як відомо, перший стаці­онарний цирк у Києві (він загадково називався «Аль­казар»), двоповерхову кам’яну споруду, відкрив 1875 року австрієць Ігнатій Соббот на розі Фундуклеєв­ської та Ново-Єлисаветської (Б. Хмельницького й Пуш­кінської). Нині там Націо­нальний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки. Але, між іншим, циркові видовища влашто­вувалися в Києві з давніх-давен: на майданах, розва­жаючи публіку, виступали еквілібристи, скоморохи, вуличні гімнасти, навку­лачні бійці, що їх зображено на фресках Софійського со­бору, спорудженого ще в ХІ столітті. Знаючи схильність народу до видовищ, влас­ник покладав на «Альказар» великі надії й не шкодував грошей на пишні вистави. Та, на жаль, від блискучої ідеї довелося відмовитися, оскільки шалені витрати не відшкодовувались.

Проте сама ідея стаціо­нарного цирку в Києві, звіс­но ж, не зникла, лише чека­ла слушного часу. І виникла знову наприкінці позамину­лого – початку минулого століття. Цю історію теж можна назвати свого роду «цирком». Автором нарешті здійсненого задуму став мо­лодий зять київського генерал-губернатора Петро Крутіков, талановитий юрист, на якого чекала блис­куча кар’єра. Але любов до коней перемогла. Крутіков, повідомляє circus.kiev.ua, купив маєток на Великій Васильківській, поряд ула­штував манеж і щодня дре­сирував дві з половиною со­тні власних коней. У 1897 році він разом зі своїми ви­хованцями вирушив у вели­ке гастрольне турне й усюди мав тріумфальний успіх. Номери були унікальні, як і манера виступу: Петро Кру­тіков виходив на манеж без батога й керував кіньми, наче маг, лише артистични­ми змахами рук у білих ру­кавичках. Публіка шалені­ла! Зрештою, в березні 1903 року Крутіков дістав дозвіл Міської думи побудувати приміщення цирку на вули­ці Миколаївській (потім Карла Маркса, а нині – Горо­децького). І назвав свій цирк Hippo-Palace. Але самих лише коней публіці було за­мало. І на арені з’явилися хижаки – ведмеді, леви, ти­гри, що якраз тоді «входили в моду» на аренах світу. Одна з перших дресирова­них мавп, за тим же джере­лом, – самка шимпанзе – дуже кумедно наслідувала манери світської дами.

Цирк мав пречудову акустику, й Петро Крутіков здавав його в оренду все-світньо відомим співакам (Ф. Шаляпіну, Л. Собінову, М. Баттістіні та ін.), пись­менникам (О. Купріну, В. Маяковському), симфо­нічним оркестрам, лекто­рам (приміром, В. Мейєр­хольду), кінопрокатникам.

А вже сучасну, звичну для киян і гостей столиці будівлю Київського цирку споруджено за проектом ар­хітектора В. Жукова й від­крито 5 листопада 1960 року. Понад 40 років життя віддав йому видатний діяч цирко­вого мистецтва, народний артист України Борис Заєць, людина з високим міжна­родним авторитетом. Саме він зумів створити справ­жній колектив і пречудові програми, виразно україн­ські, що практично не посту­палися славетним манежам Москви й Петербурга.

А 1998 року наш цирк діс­тав статус Національного цирку України, тобто – го­ловного. Саме на його базі створюється більшість но­мерів, які потім з блиском гастролюють усім світом.

 НАШІ – НАЙКРАЩІ!

 Ми вже писали, що 19-річний ук­раїнський жонглер Олександр Кобліков 2009 року посів перше місце на Паризькому фестивалі циркового мистецтва «Цирк за­втрашнього дня», а на 30-му ювілейному Всесвітньому фес­тивалі циркового мистецтва «Цирк майбутнього» (також у Парижі) отримав золоту медаль і три спеціальні призи: Петер­бурзького цирку, французького телеканалу Art і приз кращому жонглеру від призера міжнародних циркових фестивалів, артиста Cirque du Soleil Віктора Кіхтева. Як пише maestrostudio.com.ua, артист цирку «Кобзов» О. Кобліков представив у Парижі номер «Моряк», який нині став його ві­зитівкою. Фокус у тому, що юнак жонглює одразу десятьма м’ячами. Зал аплодував йому стоячи! Взагалі 2009 року Ук­раїна стала абсолютним світовим лідером у царині цирково­го мистецтва. Відзначилися також українські гімнасти на ре­менях – Дмитро Грігоров та Олеся Шульга, які привезли до­дому «Золотого клоуна» за номер «Політ пристрасті».

 ЗАСЛУЖЕНА ПЕРЕМОГА

 На Всеукраїнському огляді-конкурсі куль­турно-освітніх закладів профспілок у но­мінації «Кращий культурно-освітній за­клад» здобув перемогу клуб Волочиського (Хмельницька обл.) машинобудівного за­воду ПАТ «Мотор Січ» (завідувачка – Ган­на Фляшовська, художній керівник – Ми­хайло Вдовин).

 ...Усе розпочалося в далекому 1972 році з самодіяльного ду­хового оркестру. Згодом, за ініціативи робітниці цеху № 401 Галини Бистран, було створено агіткультбригаду «Факел». Аматори з ентузіаз­мом узялися до справи – і на­городи не забарилися. Молоді хлопці й дівчата стали дипло­мантами та лауреатами багатьох фестивалів і конкурсів. Здійснилася ще одна мрія Га­лини Григорівни: при клубі з’явився так званий «Малий те­атр». І знову – безліч Почесних грамот, дипломів, а найго­ловніше – визнання.

У 1981-му клуб очолює знаний музикант Віктор Чеховський, який створює на підприємстві вокально-інструментальний ансамбль. Певний час і сам за­любки грає в духовому оркест­рі. Згодом заводська творча дружина поповнюється танцю­вальним колективом. Це – за­слуга Наталії Баришевої. Отож, у невеликому залі машино­будівного запрацювало стіль­ки творчих колективів, що по­заздрив би не один районний Будинок культури.

А час біжить невблаганно. Змі­нюються керівники клубу. На особливу повагу заслуговує Борис Гудименко – таланови­та, віддана справі людина, вмі­лий організатор, завдяки зу­силлям якого клуб міцніє, роз­вивається, поповнюється сценічними костюмами, інс­трументами. До речі, при ньо­му духовий оркестр здобув звання «народного».

У 1988 році створено перший у Волочиську та районі ан­самбль бального танцю, яким успішно керує Наталія Бари­шева.

Рік у рік зростає кількість гурт­ків, і кожен з їхніх керівників, а це Валерій Дубич, Орест Хом’як, Орест Чирський, Воло­димир Квасніцький, Алла Ла­комська, зробив вагомий вне­сок у розвиток аматорського мистецтва на підприємстві.

Незважаючи на кризу останніх років, творчий колектив гідно підготувався до 40-річчя під­приємства (2011 рік), зберігши і штат культпрацівників, і ма­теріальну базу. При клубі діють народний духовий оркестр, хо­ровий і танцювальний колек­тиви, ансамбль народних му­зик, чоловічий та жіночий квартети, тріо, дуети та солісти, дев’ять гуртків аматорського мистецтва. Організовуються виставки декоративно-при­кладного мистецтва. А творчі гурти заводу, які мають чимало нагород, у тому числі Федера­ції профспілок України й об­ласті, беруть участь у різно­манітних заходах міського, районного та обласного рівнів, оглядах-конкурсах, концертах, святкуваннях до державних, професійних, ювілейних дат, вшануванні кращих трударів.

Із 2003 року клубом успішно завідує Ганна Фляшовська – голова культмасової комісії профкому. За вагомі досягнен­ня в громадській і трудовій діяльності її портрет занесено на Дошку пошани Федерації профспілок області.

На щастя, заводським амато­рам не бракує уваги та під­тримки: про культурний за­клад постійно дбають голова ради директорів товариства, Герой України В’ячеслав Богус­лаєв, адміністрація Волочись­кого заводу – директор Вален­тин Пастернак і профспілко­вий комітет на чолі з Євгеном Сіньковим. Самодіяльні колек­тиви забезпечені костюмами, оргтехнікою, апаратурою, му­зичними інструментами.

Анатолій ЛАГУНЕЦЬ, завідувач прес-центру Федерації профспілок Хмельницької обл.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

11.07.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини