ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

VI З’ЇЗД. ПОСТАНОВА

24.03.2011                                м. Київ                                     № 6з-7

Про Програмні резолюції VI З’їзду ФПУ

VI З’їзд Федерації професійних спілок України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

– «Гідна праця – основа соціального добробуту та економічного прогресу»;

– «Гарантовані трудові права – основа соціальної стабільності»;

– «Право на організацію – передумова надійного захисту трудівників»;

– «Професійні спілки – за розвиток соціальної держави в Україні»;

– «Про підвищення ефективності соціального діалогу»;

– «Молодь – надійна опора профспілок»;

– «За якісне та доступне громадське обслуговування».

Тексти Програмних резолюцій додаються.

Голова ФПУ                                                                                В.Г. Хара

ПРОГРАМНІ РЕЗОЛЮЦІЇ VІ З’ЇЗДУ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ

Додаток 1

до постанови VI З’їзду ФПУ

від 24.03.2011 № 6з - 7

Радикальні зміни у структурі світової економіки, перехід до наукомістких технологіч­них укладів виробництва, економічна глобалізація та трудова міграція, що мають плане­тарні масштаби, зумовили відповідне трансформування ринку праці. В умовах жорсткої конкуренції перемогу здобувають держави та компанії, що постійно інвестують у найцін­ніший ресурс – здоров’я та професійний потенціал працівників.

Серед стратегічних цілей конкурентного розвитку Міжнародна організація праці від­значила головну – це цілі Гідної праці: фундаментальні принципи, права та міжнародні трудові стандарти; можливості зайнятості та отримання доходу, соціальний захист та со­ціальне страхування, соціальний діалог.

Реалізуючи цілі Гідної праці, Україна має консолідувати можливості держави, праці та капіталу й швидкими темпами досягти рівня добробуту провідних країн, як це вже пе­редбачено програмою Президента України щодо входження України до двадцятки найроз­винутіших країн світу.

Федерація профспілок України виступає передусім за практичну реалізацію норм між­народного права, зокрема конвенцій Міжнародної організації праці, шляхом соціальної згуртованості, збалансування інтересів та ефективного соціального діалогу держави, ро­ботодавців і найманих працівників на принципах і засадах Гідної праці:

забезпечення справедливого та своєчасного заробітку;

безпеки на робочому місці, соціального захисту працівників;

продуктивної зайнятості чоловіків та жінок в умовах свободи, рівності та поваги до людської гідності;

гарантування права на об’єднання в профспілки, ведення колективних переговорів і участі працівників в управлінні підприємством.

Досягнення стандартів Гідної праці має бути забезпечено шляхом здійснення підтри­маних суспільством структурних реформ в економіці та розбудови економічно сильної та соціально відповідальної держави.

За продуктивну зайнятість – гідну й своєчасну оплату праці

Головною умовою досягнення високих і стабільних результатів роботи кожного підпри­ємства та економіки в цілому є справедливий розподіл результатів праці та її об’єктивна ціна, що стимулюватиме як продуктивність праці, так і якість продукції. На вітчизняних підприємствах частка витрат на оплату праці у собівартості продукції є неприпустимо низькою і становить 7–9%, тоді як у країнах ЄС на зарплату йде понад 45%.

Така ситуація – наслідок заниженого розміру мінімальної заробітної плати, який є основою всієї політики в оплаті праці. За критеріями ЄС, мінімальна заробітна плата має щонайменше вдвічі перевищувати величину прожиткового мінімуму, а середня заробітна плата – в півтора-два рази бути більшою за мінімальну. Сьогодні середня заробітна плата в Україні після сплати податків ледь сягає подвійного розміру фактичного прожиткового мінімуму. Збільшується різниця в оплаті праці українських працівників та їхніх європей­ських колег, зростає розрив між рівнем доходів багатих та бідних українців.

В Україні залишається невирішеною неприйнятна для цивілізованого світу проблема несвоєчасної виплати заробітної плати: принципово не зменшуються борги із зарплати майже 200 тис. працівників на суму понад один мільярд гривень.

На двадцятому році економічних реформ у країні так і не створено належних умов для реалізації конституційних гарантій на працю, що мали б забезпечити достатній рівень життя для працівників і членів їхніх сімей. Більше того, сама держава не виконує зако­нодавчо встановлених норм щодо оплати праці працівників державних підприємств і бю­джетної сфери.

Спираючись на висновки вітчизняних і міжнародних експертів, профспілки ствер­джують, що саме підвищення у два-три рази заробітної плати є необхідною передумовою сукупного споживчого попиту та зростання ВВП країни. При цьому відповідальність за підвищення продуктивності праці лежить, передусім, на роботодавцях, які мають ство­рити належні умови для підвищення кваліфікації персоналу, технічної, технологічної та організаційної модернізації виробництва.

З’їзд Федерації профспілок України визначає такі пріоритети діяльності проф­спілкових організацій: використання переваг економічної стабілізації та зростання виробництва на користь людини праці; досягнення гідного рівня оплати праці, за­безпечення соціальної справедливості в оподаткуванні доходів від праці, зменшення диференціації населення за доходами й тінізації економіки.

Профспілки спрямовуватимуть свою роботу на реалізацію таких завдань:

на національному рівні:

– прийняття та забезпечення реалізації, починаючи з 2011 року, Загальнодержавної ці­льової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на пері­од до 2017 року та Загальнонаціональної програми Гідної праці;

– стимулювання державою роботодавців до здійснення професійної підготовки, пере­підготовки та підвищення кваліфікації працівників, створення передумов для їхнього навчання протягом усього трудового життя;

– визначення національним пріоритетом інноваційного розвитку вітчизняного вироб­ництва та розширення внутрішнього ринку з метою збереження існуючих та створення нових робочих місць;

– визнання головним принципом державної політики зайнятості стимулювання зрос­тання зайнятості на високотехнологічних виробництвах із сучасними робочими місцями та формування конкурентоспроможних національних професійних кадрів;

– протидія згортанню сфери офіційного оформлення праці та атиповим формам за­йнятості (аутстафінг, аутсорсинг, лізинг персоналу), підвищення трудової мобільності працівників, поєднаної з мінімізацією негативних наслідків зовнішньої та внутрішньої трудової міграції;

– викоренення бідності серед працюючих;

– поетапне запровадження державних гарантій у сфері оплати праці, які забезпечува­тимуть розширене відтворення трудового потенціалу, належне виконання працівником сімейних і суспільних обов’язків, задоволення необхідних матеріальних та духовних по­треб працівників через:

зростання частки витрат на оплату праці у ВВП до 60% та збільшення частки заробітної плати в операційних витратах із реалізованої продукції, робіт, послуг;

щорічне підвищення реальної заробітної плати темпами, що перевищують темпи зрос­тання реального ВВП;

щорічне зростання номінальної заробітної плати не менш як на 25–30%, що в умовах про­гнозованого зниження інфляції забезпечить стимулююче зростання реальних доходів пра­цівників;

прискорене наближення базового посадового окладу Єдиної тарифної сітки до мінімаль­ної заробітної плати;

перехід до розрахунку мінімальної заробітної плати на основі раціонального споживчого бюджету, який забезпечуватиме відтворення здатності працівника до праці;

законодавче закріплення соціально справедливої диференціації заробітної плати керів­ників та працівників;

– реалізація у повному обсязі законодавчих гарантій щодо оплати праці працівників та забезпечення подальшого реформування оплати праці у виробничій та бюджетній сферах насамперед шляхом посилення договірного регулювання оплати праці та запровадження галузевих договірних стандартів в оплаті праці з метою досягнення міжнародних стан­дартів якості життя;

– ліквідація до кінця 2011 року заборгованості із заробітної плати, позбавлення робото­давця економічної вигоди від затримки виплати заробітної плати шляхом законодавчого посилення механізму нарахування компенсації працівникам;

– забезпечення соціально справедливого рівня оподаткування трудових доходів грома­дян, протидія надмірній диференціації населення за доходами;

– законодавче визнання Генеральної угоди, галузевих і регіональних угод, колектив­них договорів нормативними актами, якими встановлюються захищені державою права та гарантії для працівників та дія яких відповідно поширюється на всі підприємства, установи, організації;

на галузевому й регіональному рівнях:

– сприяння формуванню системної професійної підготовки, перепідготовки та підви­щенню кваліфікації персоналу;

– запровадження профспілкової системи постійного економічного навчання профакти­ву та формування профспілкових команд кваліфікованих переговорників;

– досягнення домовленостей та формування зобов’язань у галузевих і регіональних угодах щодо забезпечення темпів зростання заробітної плати, що дасть змогу подвоїти протягом п’яти років реальні доходи громадян і відновити раціональне співвідношення між заробітною платою та іншими доходами;

– запровадження постійного профспілкового контролю за своєчасністю та повнотою виплати заробітної плати;

– сприяння запровадженню на підприємствах міжнародних стандартів соціальної від­повідальності бізнесу, Принципів корпоративного управління та широких соціальних па­кетів для працівників;

– розширення сфери дії та підвищення ефективності колективно-договірних відносин, поширення виробничої демократії через активну участь представників профспілок в управлінні підприємствами;

– підтримка дій первинних організацій профспілок щодо застосування засобів тиску на роботодавців, які ухиляються від колективних переговорів, не виконують положень колективних договорів і угод;

– сприяння детінізації зайнятості, протидія спробам неналежного оформлення робо­тодавцями трудових відносин та боротьба з такими негативними формами зайнятості, як аутстафінг, аутсорсинг, лізинг персоналу;

– повернення корпоративних прав державі при порушенні покупцями об’єктів привати­зації соціально-економічних умов договорів купівлі-продажу державного майна;

на рівні підприємств, установ, організацій:

– забезпечення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників не рідше одного разу на п’ять років, створення на підприємствах спеціальних цільових фондів професійного навчання, сприяння руху раціоналізаторства та винахід­ництва, поліпшенню якості продукції, робіт, послуг;

– обов’язкова ініціатива і боротьба кожного профкому за укладення колективного договору на всіх підприємствах, установах, організаціях, підвищення ефективності колективно-договірного регулювання оплати праці, справедливого розподілу трудових доходів, забезпечення зростання заробітної плати темпами, вищими за визначені галузе­вою та регіональною угодами;

– збільшення частки заробітної плати в собівартості продукції, робіт, послуг;

– контроль за своєчасністю виплати заробітної плати та оперативна й жорстка реакція на випадки її затримки;

– ініціювання розгляду на спільних засіданнях профкомів та адміністрації суб’єктів господарювання питань підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг;

– сприяння запровадженню роботодавцями міжнародних стандартів соціальної від­повідальності бізнесу, Принципів корпоративного управління та додаткових соціальних пакетів для працівників;

– участь у роботі органів управління, наглядової ради, у розробленні фінансових пла­нів у питаннях соціально-економічного розвитку та розподілу частини прибутків, що за­лишається у розпорядженні, на зазначений розвиток;

– здійснення прозорої господарської діяльності, протидія тіньовим схемам у виробни­цтві та реалізації продукції;

– у разі зміни форми власності підготовка пропозицій до фіксованих умов конкурсу, зокрема щодо формування соціального пакету в частині зобов’язань покупця у соціальній діяльності товариства відповідно до чинного законодавства з питань приватизації;

– надання консультативної та правової допомоги працівникам – членам профспілок щодо захисту їх трудових прав, представлення їх інтересів у комісіях з трудових спорів та у судах;

– використання в повному обсязі повноважень профспілок щодо захисту прав та ін­тересів трудящих, активної участі у вирішенні трудових конфліктів з метою прийняття об’єктивних, законодавчо врегульованих рішень.

Федерація профспілок України непохитно стоїть на позиції, що лише ефектив­ний соціальний діалог, кардинальне підвищення заробітної плати дадуть змогу зупинити руйнування трудового потенціалу та відтік з країни кваліфікованих про­фесійних кадрів, зробити престижною легальну працю, забезпечити податкові над­ходження до державного та місцевих бюджетів, зробити бездефіцитним Пенсійний фонд, відновити розвиток вітчизняного виробництва, зокрема завдяки підвищенню платоспроможного попиту населення. Гідна оплата праці стимулюватиме зрос­тання кваліфікації працівників, сприятиме підвищенню рівня конкурентоспро­можності підприємств і в цілому національної економіки.

Гідна праця – безпечна праця

В умовах економічної та демографічної кризи в Україні склалася надзвичайно склад­на ситуація з охороною праці. Недооцінка, ігнорування факторів створення належ­них умов для безпечної праці призводять до високого рівня виробничого травматиз­му і професійних захворювань, завдають непоправної шкоди здоров’ю працівників, негативно позначаються на рівні продуктивності праці.

За останні 5 років на виробництві загинуло майже 5 тис. працівників і понад 85 тис. – травмовано. Майже до 30% зросла питома вага працівників, зайнятих у шкідливих для здоров’я умовах праці, внаслідок чого постійно збільшується кількість виявлених профе­сійних захворювань (6–7 тис. на рік).

Водночас статистичні дані не відображають реального стану безпеки та охорони праці, оскільки не враховують економічної динаміки, рівня життя населення та інші чинники. Внаслідок цього навіть при загальному зменшенні рівня виробничого травматизму ризик зазнати травми на виробництві все ще залишається неприйнятним, зменшується кіль­кість випадків травмування з одночасним зростанням ступеня їхньої важкості.

Потенційну загрозу для працюючих створюють зношені на 50–70 і більше відсотків основні виробничі фонди. Щодня травмуються понад 60 працівників, із них троє – зі смер­тельним наслідком, три з чотирьох виробничих травм призводять до втрати працездат­ності, а кожна друга травма спричиняє втрату працездатності більш ніж на 50%. Якщо, за даними МОП, у країнах із ринковою економікою один смертельний випадок припадає на 23,5 тис. працівників, то в Україні – тільки на 11 тисяч, що свідчить про приховування ви­падків травматизму.

Причини такого стану мають комплексний характер, але головною є суттєве обмеження державного регулювання охорони праці у зв’язку з руйнуванням фінансових механізмів та важелів управління охороною праці. На регіональному рівні такими причинами є вкрай недостатні обсяги фінансування як приватними, так і державними роботодавцями, заходів з підвищення безпеки і гігієни праці на робочих місцях, відсутність економічної відпові­дальності роботодавців за порушення законодавства з охорони праці, а також економічної мотивації до фінансування заходів із поліпшення умов праці, тотальне скорочення струк­турних підрозділів і служб з охорони праці в державних органах управління всіх рівнів, ліквідація промислової медицини, відставання нормативно-правової бази у сфері охорони праці від потреб динамічного розвитку суспільних виробничих відносин.

З’їзд наголошує на нагальній необхідності розроблення та реалізації в державі такої по­літики у сфері охорони праці, яка б забезпечила встановлення нормативів і параметрів без­пеки, визнаних міжнародним співтовариством, та обсягів фінансування організаційних і технічних заходів на кожному робочому місці, які б звели до мінімуму ризики травму­вання і професійного захворювання, а також здійснення заходів із відновлення втраченого здоров’я працівників.

У найближчі 5 років профспілки мають зосередити увагу на вирішенні у сфері охоро­ни праці і здоров’я таких першочергових завдань: розроблення та реалізація Національної стратегії з безпеки праці, відновлення державної системи комплексного управління охо­роною праці, посилення і вдосконалення державного нагляду і громадського контролю за умовами і безпекою праці, вдосконалення законодавчої і нормативно-правової бази у зазна­ченій сфері діяльності, її адаптація з європейським законодавством. Для цього необхідно здійснити:

на національному рівні:

– розроблення Кабінетом Міністрів України, Національною академією наук України за участю професійних спілок України, організацій роботодавців:

Національної довгострокової стратегії з безпеки праці з наступним поданням її на за­твердження Президентові України;

Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011–2015 роки з передбаченням відповідних економічних стимулів для ро­ботодавців, створенням сучасної нормативної бази у сфері умов праці, адаптованої до між­народного законодавства, та забезпеченням її необхідним фінансуванням;

– ратифікація Верховною Радою України конвенцій МОП у галузі гігієни праці та ме­дичного обслуговування працюючих, зокрема Конвенції № 121 «Допомоги у випадках ви­робничого травматизму» (1964 р.), Конвенції № 155 «Про безпеку, гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.), Конвенції № 176 «Про безпеку та гігієну праці в шахтах» (1995 р.) та Конвенції № 187 «Основи, що сприяють безпеці та гігієні праці» (2006 р.);

– розроблення і затвердження державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я та єдиного загальнодержавного базового переліку гарантованих безплатних ме­дичних послуг;

на галузевому та регіональному рівнях:

– об’єктивне поліпшення виявлення і профілактики професійних захворювань шляхом відновлення системи промислової медицини, періодичних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів;

– відновлення повноцінних служб охорони праці в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

на рівні підприємств, установ, організацій:

– безумовне виконання вимог законодавства з охорони праці, зокрема реалізації у по­вному обсязі положень регіональних і галузевих програм, колективних договорів та угод, повноцінної атестації робочих місць за умовами праці;

– обов’язкове проведення періодичних профілактичних медичних оглядів та виконан­ня медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо оздоровлення працівників, запобігання виникненню в них професійних захворювань;

– постійне підвищення кваліфікації керівників усіх ланок підприємств, організацій та установ із питань забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці, організа­ція навчання і підготовки працівників із питань охорони праці;

– використання в повному обсязі прав профспілок щодо захисту соціальних прав тру­дящих, активна участь у вирішенні трудових конфліктів з метою прийняття об’єктивного, законодавчо врегульованого рішення;

– підвищення обізнаності працівників щодо їхніх прав і гарантій у сфері охорони праці й здоров’я.

Гідна праця українських працівників – основа соціального й економічного прогресу, запорука конкурентності підприємств та національної економіки!

Гідна праця – це право трудової людини і мета для щоденної роботи і принципової боротьби профспілок!!!

Додаток 2

до постанови VI З’їзду ФПУ

від 24.03.2011 № 6з-7

«ГАРАНТОВАНІ ТРУДОВІ ПРАВА – ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ»

Одним з головних напрямів діяльності ФПУ, профспілкових організацій визначено захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок, зокрема шляхом здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, колективних договорів, наданням правової допомоги членам профспілок та участі в законотворчій і нор­мотворчій роботі.

Однак при виконанні правозахисної функції професійні спілки стикаються з низкою про­блем, що потребують невідкладного вирішення.

Однією з причин масових порушень прав працівників, ігнорування роботодавцями норм Конституції України, Кодексу законів про працю та інших актів трудового законодавства є незадовільний стан контролю за дотриманням вимог законів. В Україні відсутня збалансо­вана система повноважень органів виконавчої влади для здійснення державного нагляду та усунення порушень трудових прав, що позначається на якості нагляду і поновленні поруше­них прав.

З метою вирішення зазначених питань у травні 2009 року ФПУ уклала Угоду про взаємо­дію з Державним департаментом нагляду за дотриманням законодавства про працю Мініс­терства праці та соціальної політики, аналогічні двосторонні угоди укладено на регіональ­ному рівні.

За звітний період спільно проведено понад 15 тисяч перевірок, під час яких виявлено май­же 89 тисяч випадків порушень трудового законодавства. Це, зокрема, незаконне звільнення працівників з роботи, невиплата заробітної плати, незаконне переведення працівників на не­повний робочий день, безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності, недо­тримання законодавчих гарантій при звільненні з роботи виборних членів профспілок тощо. За результатами перевірок було направлено 7186 подань про усунення порушень прав праців­ників: роботодавцям – 5918, інспекціям – 366, іншим органам – 902.

Зволікається прийняття Трудового кодексу України. Однією з причин цього є спроба дис­кредитувати його з боку деструктивних сил та представників окремих бізнесових кіл, не за­цікавлених у посиленні захисту трудових прав працівників.

VІ З’їзд визначає основними завданнями ФПУ, її членських організацій, а також первинних, територіальних профспілкових організацій на наступні 5 років:

– посилення впливу первинних профспілкових організацій, профспілкового активу на ефективний захист права членів профспілок на працю, зокрема – захист працівників від не­законних звільнень;

– викоренення практики використання нелегальної праці, підміни прямих і офіційних трудових відносин цивільно-правовими угодами та запозиченою працею;

– удосконалення законодавства, забезпечення безперешкодної реалізації конституційно­го права працівників на страйк для захисту колективних інтересів;

– ініціювання створення впливового центрального органу виконавчої влади з відповід­ною системою органів на місцях для здійснення державного нагляду за дотриманням тру­дових прав працівників, визначення його повноважень законом, як того вимагає стаття 120 Конституції України;

– вжиття необхідних заходів щодо подолання правового нігілізму керівників підприємств і організацій, посилення їхньої відповідальності за нехтування соціально-економічними правами та інтересами працівників;

– ініціювання внесення змін до статті 42 Цивільного процесуального кодексу України щодо спрощення доступу профспілок до представництва інтересів працівників у судах;

– законодавче закріплення обов’язку власника розірвати трудовий договір з керівником підприємства на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації;

– забезпечення систематичної правової підготовки лідерів профспілкових організацій, активістів, членів комісій з трудових спорів;

– прискорення прийняття закону про безоплатну правову допомогу відповідно до статті 59 Конституції України, у тому числі працівникам, трудові права яких порушено.

Професійні спілки захистять трудящих від беззаконня і свавілля роботодавця!

Додаток 3

до постанови VI З’їзду ФПУ

від 24.03.2011 № 6з-7

«ПРАВО НА ОРГАНІЗАЦІЮ – ПЕРЕДУМОВА НАДІЙНОГО ЗАХИСТУ ТРУДІВНИКІВ»

Виконання статутних завдань профспілками щодо представництва і здійснення захис­ту прав та інтересів членів профспілок передбачає високий рівень надійності й захище­ності профспілок, довіри до них держави, роботодавців, інших профспілок. Тільки сильна профспілка може протистояти викликам часу, бути справжнім захисником і надійним соціальним партнером тим, хто обстоює встановлені законом права та інтереси людини праці, стоїть на їх варті.

З’їзд констатує, що відповідно до Конвенцій Міжнародної організації праці № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» та № 98 «Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів» громадяни України вільно оби­рають профспілку, до якої вони бажають вступити.

Однак останнім часом порушення прав громадян на створення профспілкових органі­зацій, участь у них, а також порушення прав самих профспілок набули у державі масового характеру, що суперечить Конституції України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Такі дії мають місце з боку особливо роботодавців.

Тенденційними стали такі порушення прав профспілок:

– роботодавці безпосередньо чи опосередковано забороняють працівникам створювати профспілкові організації та перебувати у профспілках;

– членам виборних органів профспілкових організацій не дозволяється безперешкодно відвідувати підприємства, установи та організації, де працюють їхні члени профспілок;

– незаконно чи за надуманих підстав звільняються голови й активісти первинних профспілкових організацій;

– на багатьох підприємствах і в організаціях роботодавці ухиляються від проведення колективних переговорів;

– в порушення законодавства України первинним профспілковим організаціям не пере­раховуються кошти на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу;

– роботодавцями не виконуються зобов’язання за колективними договорами в частині своєчасного перерахування утриманих із заробітної плати працівників членських проф­спілкових внесків.

Протягом останніх двох з половиною років проти ФПУ та її членських організацій три­ває цілеспрямована та добре скоординована кампанія втручання у їх статутну діяльність. Чиняться спроби незаконно замінити керівників профспілкових організацій усіх рівнів, заволодіти печатками, статутними документами, скомпрометувати профспілки, пере­шкодити їхній роботі і навіть ліквідувати. До цієї протиправної діяльності долучилися суди. Стали нормою судові процеси з визнання недійсними рішень виборних органів проф­спілок, заборона вчиняти певні дії тощо.

Метою таких дій є дискредитація профспілок у суспільстві, їх ролі у вирішенні питань соціально-економічного захисту, створення їм іміджу неефективного власника майна і, як результат, заволодіння ним.

Делегати VI З’їзду заявляють, що порушення прав профспілок є ганебним явищем, вва­жають неприпустимим втручання судових, державних органів, роботодавців у статутну діяльність профспілок.

З метою захисту законних прав профспілок, консолідації та зміцнення профспілкового руху в Україні

З’їзд вважає за необхідне:

– Федерації профспілок України ініціювати внесення змін до Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» та інших законодавчих актів в частині забез­печення умов для безперешкодної діяльності профспілок;

– внести до Генеральної угоди положення про неухильне дотримання права працівни­ків на організацію;

– звернутися до Міжнародної конфедерації профспілок з пропозицією провести в Укра­їні міжнародну конференцію з питань дотримання прав профспілок;

– домогтися відповідного реагування з боку роботодавців і органів державної влади на інформацію Федерації профспілок України, міжнародних організацій (МКП, МОП) та профспілкових центрів про порушення прав профспілок в Україні;

– виявляти солідарну підтримку діям Федерації профспілок України у разі незаконного втру­чання в діяльність профспілок, обмеження їхніх прав та незаконних зазіхань на їхнє майно;

– консолідувати зусилля членських організацій ФПУ, протистояти втручанню керівни­ків державних органів, роботодавців у внутрішню діяльність профспілок, спробам ство­рення за рахунок діючих профспілок підконтрольних їм профспілкових організацій;

– вжити додаткових заходів для запровадження дієвої системи захисту прав профспі­лок та їхніх членів;

– забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації будь-яких фактів, пов’язаних з обмеженням діяльності профспілок.

З’ЇЗД ЗАЯВЛЯЄ, ЩО ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ ПОСТІЙНО ПИЛЬНУВАТИМЕ ДОТРИМАННЯ ПРОФСПІЛКОВОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ЗАКОНОДАВСТВА І ГІДНО ПРЕДСТАВЛЯТИМЕ ІНТЕРЕСИ СВОЇХ СПІЛЧАН!

Додаток 4

до постанови VI З’їзду ФПУ

від 24.03.2011 № 6з-7

«ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ – ЗА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ»

Конституція України оголосила нашу державу соціальною, правовою і демократичною.

Зріла соціальна держава за своєю сутністю має проводити потужну соціальну політи­ку, сприяти розвитку соціально спрямованої ринкової економіки, забезпечувати стабільно високий рівень і якість життя, продуктивну зайнятість населення, високу оплату праці, реальне здійснення прав і свобод громадян, створення сучасних, доступних усім систем освіти, охорони здоров’я, культури, соціального забезпечення і обслуговування, підтримку малозабезпечених і незабезпечених верств населення.

Однак практика останніх 14 років свідчить, що Україна продовжує стояти лише на почат­ку шляху формування такої моделі. Створення соціальної держави вимагає високого рівня соціальної відповідальності від головних її суб’єктів – влади і бізнесу, а також профспілок, які всі разом покликані забезпечити реалізацію державою та роботодавцями своєї соціаль­ної відповідальності, соціальний захист працюючих, їхніх сімей та ветеранів праці.

З’їзд націлює роботу членських організацій ФПУ, первинних і територіальних профспілкових організацій на виконання таких завдань:

1. Розроблення і впровадження соціальних стандартів рівня і якості життя відповідно до вимог міжнародних правових норм, механізмів контролю суспільства за їх дотриманням.

2.

31.03.2011

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини