Виступ Голови Федерації профспілок України Василя ХАРА
Наш форум проходить у складний історично відповідальний час.
Країна виходить із важкої фінансово-економічної кризи, яка завдала важкого
удару світовій та національній економіці зокрема, різко погіршивши матеріальне становище
людей.
Лише за 2009 рік Україна втратила 1 млн робочих місць, а
зарплати
реально зменшилися у півтора
раза. Водночас банки, великий бізнес використали складний період для власного
збагачення.
Криза вимагає від нас переглянути соціально-економічні
реалії та шукати нові моделі розвитку.
Тому профспілки активно підтримали конкретні й зрозумілі
стратегічні завдання Президента щодо подолання бідності, значного підвищення
життєвого рівня населення на основі реформ, реалізація яких дасть змогу Україні
ввійти до числа найрозвинутіших країн світу.
Федерація профспілок включилася в цю роботу. Проте, на наш
погляд, украй важливо відновити довіру народу до влади, що забезпечить усвідомлену
підтримку ним реформ. Ми впевнені, що досягти цього можна шляхом широкого
суспільного діалогу й прозорого прийняття державних рішень. Перший крок у цьому
напрямі вже зроблено – ухвалено Закон України «Про соціальний діалог». Тепер треба
на практиці забезпечити, щоб жодне життєво важливе для людей рішення на всіх
рівнях влади не приймалося без широкого громадського обговорення, а в питаннях
праці, соціального захисту – обов’язково з урахуванням думки профспілок.
Але ми маємо право поставити запитання: чи це виконується сьогодні?
Свіжий приклад – пенсійна реформа. Без діалогу з профспілками і роботодавцями
законопроект поспіхом було внесено на розгляд парламенту. Лише негативна
реакція народу змусила повернутися до громадського обговорення.
Авторитарний підхід Мінсоцполітики, Мінфіну до оплати праці працівників
бюджетної сфери спричинив протестні настрої серед чотирьох мільйонів учителів,
медиків, працівників культури, соціальної сфери, держслужби.
Разом із тим реформи, що стосуються всіх сфер суспільного
життя, несуть у собі чималі ризики, потребують від людей значних витрат, перш
ніж дадуть позитивні результати в майбутньому.
У зв’язку з цим ми пропонуємо владі активізувати діалог із
профспілками та звертаємося до Президента України В. Януковича з проханням
доручити Комітету економічних реформ забезпечити належну взаємодію зі сторонами
соціального діалогу. Значним кроком у вирішенні цього питання може бути
проведення розширеного засідання Національної тристоронньої соціально-економічної
ради за участю Президента, керівників відповідних регіональних тристоронніх рад
та ін. Ми також звертаємося до Прем’єр-міністра України з пропозицією проводити
регулярні зустрічі з профспілками для обговорення шляхів втілення реформ і
корегування соціально-економічної політики з урахуванням думки людей.
Стосовно діалогу з бізнесом, то ми відкриті для
конструктивної співпраці за умови, якщо вона буде взаємовигідною.
Ключовим питанням такої співпраці має стати забезпечення
справедливого розподілу результатів суспільної праці. А що маємо насправді?
Навіть за роки високого економічного зростання ми анітрохи не наблизилися до
реальної вартості праці, тож нині відстаємо у десятки разів від країн
Євросоюзу.
Саме тому в Резолюції з’їзду про соціальний діалог перед
профорганізаціями всіх рівнів поставлено завдання діяти з огляду на ситуацію – як
партнери, як конструктивні опоненти або як жорстка опозиція там, де не зважають
на права трудящих або ігнорують профспілки.
Реально впливати на політику країни
Основні напрями діяльності ФПУ на майбутні 5 років викладено
в проектах програмних Резолюцій з’їзду.
А тепер я коротко окреслю наші головні здобутки і невдачі.
Період, що минув, був досить складним і неоднозначним.
Стійке економічне зростання змінилося катастрофічним спадом. Існувала реальна
загроза руйнування системи соцгарантій, згортання трудових прав і прав
профспілок під впливом жорсткої обмежувальної політики в країнах Європи.
Проте – ми вистояли. Ми забезпечили рух за чотирма
стратегічними напрямами.
Перше. Зберегли власне ФПУ, єдність членських організацій,
змогли зміцнитися й об’єднати навколо себе інші конструктивні профспілки. У
результаті профспілковий рух країни став монолітнішим і таким, що здатний виробити
спільні завдання і забезпечити їх виконання на користь трудящих.
Друге. За безпосередньої участі ФПУ сформована система
соцдіалогу, що відповідає кращим європейським зразкам.
Ми забезпечили пряме й постійне представництво профспілок у
Кабінеті Міністрів, комітетах Верховної Ради України, колегіях міністерств,
органах управління соціального страхування.
Ми домоглися, щоб в законі про КМУ, положеннях про
міністерства були виписані питання взаємодії з профспілками, а всі проекти
нормативно-правових актів соціально-економічної спрямованості обговорювалися б
із профспілками і лише після цього виносилися на розгляд Уряду та парламенту.
Із ухваленням закону про соціальний діалог будуть зміцнені й
розширені повноваження соціально-економічних рад. Інструментарій створено,
тепер нам треба навчитися, а декого ще й примусити ефективно ним користуватися
на користь спілчан.
Цього треба вчити і чиновників від влади, і роботодавців!
Третє. У сфері праці через Генугоду, систему колдоговорів за
ці п’ять років ми забезпечили щорічне зростання заробітної плати від 20 до 35%
за винятком, звичайно, кризового 2009 року. Заробітна плата в два рази
випереджала зростання цін.
Четверте. Завдяки жорсткій позиції профспілок удалося
уникнути масового скорочення робочих місць у виробничих галузях і зберегти їх
практично повністю у бюджетному секторі.
Через кризу ми не відмовилися від напрямів роботи, які необхідні
людям. Створено Центр незалежних експертиз з охорони праці, Центр правової
допомоги, розгорнута мережа профспілкових юристів у регіонах, діє Фонд
культури. Ми знову взяли під своє крило центральні спортивні товариства –
«Спартак», «Україна», «Колос».
Ми освоїли інструмент масових протестних акцій і
неодноразово застосовували його у своїй боротьбі, виводили на майдани понад 300
тисяч осіб. Відвойована профспілками диференціація цін на газ (за принципом
багатий платить за бідного) працює досі. Протестна форма боротьби й сьогодні
затребувана, коли в черговий раз країна випробовує тиск МВФ, бізнесу, коли вкотре
ініціюється підвищення цін.
Водночас нам не вдалося повністю реалізувати те, що намічалося
на V
з’їзді ФПУ.
Перш за все, ми не змогли реформуватися усередині Федерації для
забезпечення зростання ефективності роботи. 8-мільйонне об’єднання з величезним
потенціалом діє на конфедеративних засадах, де спільно прийняте рішення часто
не виконується навіть його авторами.
У період глибоких соціально-економічних реформ реально
вплинути на ці процеси та захистити людину праці зможе лише монолітне,
організоване й солідарне профоб’єднання.
Через об’єктивні причини ми втратили за останні п’ять років
2 млн членів і 10 тис. первинних організацій, розширюється беспрофспілкова
зона. Ми так і не змогли освоїти сучасні й дієві методи мотивації профчленства.
Навіть такий важливий інструмент мотивації, як колдоговір уже залишається поза
впливом профспілок. І все частіше стороною колективних трудових спорів і
конфліктів виступають не первинні профспілкові організації.
Усе більше загострюються суперечності між структурою
економіки, що постійно змінюється, та застарілою галузевою структурою
профспілок. Триває старіння кадрів, практично немає кадрового резерву.
Ми так і не домоглися встановлення мінімальних зарплат і
пенсій на рівні реального прожиткового мінімуму, не змогли захистити права
працівників бюджетної сфери, гарантованого законодавством рівня оплати їхньої
праці.
У цих умовах на ФПУ скотилася лавина скоординованих
рейдерских атак, у тому числі з боку керівництва Фонду держмайна.
Завдання на майбутнє
Тепер дозвольте окреслити найважливіші завдання, які
необхідно вирішувати в майбутньому п’ятиріччі.
Перш за все – це гідна робота й заробітна плата. Що ми маємо
на сьогодні? В економіці домінують робочі місця із вкрай низькою продуктивністю
праці. Ступінь зношеності основних засобів у промисловості перевищує 60%.
Україна відстає від світового рівня на 2–3 і більше поколінь техніки. Як
наслідок, знищується кваліфікована праця. За останні 5 років частка
некваліфікованих працівників збільшилася вдвічі.
Роботодавці не вкладають кошти у професійну підготовку
кадрів. Середня періодичність підвищення кваліфікації становить один раз на 11
років. Як із такими показниками можна конкурувати не те що на зовнішньому, а
навіть на внутрішньому ринку?
Звісно, країна потребує негайної глибокої модернізації
виробництва, якісного технологічного оновлення. І дуже добре, що Уряд нарешті
розробив програму інвестиційно-інноваційного розвитку до 2015 року. Але хто
працюватиме на новому устаткуванні? Звідки візьмуться кваліфіковані
верстатники, будівельники, технологи? Тому надважливим завданням є формування
державної програми продуктивної зайнятості, перебудова всієї системи
профтехнавчання.
У зв’язку з цим вимагає докорінного перегляду ставлення
влади та бізнесу до оплати праці найманих робітників. Багаторічна помилкова «політика
дешевої праці» призвела до руйнування трудового потенціалу, масштабної
еміграції, тінізації зайнятості і зарплат, зубожіння людей. Дійшло до того, що
зарплата становить усього 42% у структурі доходів населення. Країна з
величезним виробничим потенціалом перетворилася на суцільний соцзабез.
За рівнем заробітної плати ми посідаємо останні місця в Європі
та значно відстаємо у цьому питанні від країн СНД. І не тому, що українці гірше
працюють, а тому, що український уряд, бізнес жорстко економлять на зарплатах. Свідченням
цього є частка оплати праці у собівартості продукції. В Україні цей показник
сьогодні становить усього 7–9%, а в країнах Європи – 45% і більше.
У зв’яку з цим ми рішуче наполягаємо на проведенні глибокої
реформи системи заробітної плати, в основі якої має бути справедливий розподіл
результатів праці між працівником і роботодавцем.
Необхідно якнайшвидше усунути нічим не виправдані розриви в
оплаті праці. Всі категорії працівників, чия праця оплачується за рахунок
бюджетних коштів, мають бути зведені в єдину систему оплати праці з прив’язкою
окладів до мінімальної зарплати.
А величина мінімальної зарплати обов’язково повинна
перевищувати фактичний прожитковий мінімум.
У реальному секторі економіки праця нарешті має стати
рентабельною. Тобто працівник повинен заробляти не лише собі на життя, а й на житло,
відпочинок, освіту, а також забезпечити потреби своєї сім’ї.
Тож ми вимагатимемо перегляду відповідних положень
Конституції, законодавства про оплату праці й ратифікації Україною в повному
обсязі Європейської соціальної хартії.
Виконання цих завдань потребує значних зусиль від профспілок
при укладенні колдоговорів і угод. Ми просто зобов’язані домогтися закріплення
у галузевих угодах, колдоговорах справедливої оплати праці на кожному
підприємстві. А до соціально безвідповідальних роботодавців маємо застосовувати
весь арсенал профспілкової боротьби – від колективних трудових спорів до
страйків.
У майбутньому періоді одним із головних завдань має бути
значне поліпшення системи охорони праці. Нині в незадовільних умовах трудиться
кожен третій працівник, а професійна патологія діагностується у представників
майже 200 професій. 70% підприємств не відповідають вимогам санітарного
законодавства. Щороку на виробництві гине близько тисячі осіб, багато тисяч
залишаються покаліченими.
На жаль, знищено мережу установ промислової медицини. Адже з
їх допомогою була змога виявляти професійні захворювання на ранніх стадіях, а
не в запущеній формі з неминучою інвалідністю – як тепер.
Зруйновано систему управління охороною праці. Залишилася тільки
нечисленна контрольна служба, яка неспроможна охопити сотні тисяч суб’єктів
підприємництва.
Виробничий травматизм останніми роками, за статистикою, хоч
і знижується, але ми добре розуміємо, що це
в основному відбувається за рахунок масової тінізації трудових відносин
і приховування фактів травматизму від обліку й розслідування.
Державні органи, соціальні партнери мають спільно працювати над
вдосконаленням законодавства, у тому числі – ратифікацією необхідних Конвенцій
МОП. Необхідно відновити систему управління охороною праці, серйозно зайнятися
ефективною профілактикою, підвищити відповідальність роботодавців, які
економлять на безпеці праці. Суворою має бути і відповідальність профлідерів у
питаннях захисту прав працівників при розслідуванні нещасних випадків,
проведенні атестації робочих місць.
Півроку тому ми внесли пропозиції щодо системних перетворень
і розроблення Національної стратегії безпеки праці. Президент України підтримав
профспілки і доручив Уряду внести пропозиції для докорінного реформування
системи охорони праці. Ми підготували конкретні напрацювання. Та залишилося
одне – подолати опір бюрократії, яка з жовтня 2010 року затягує виконання
стратегічної вказівки Глави держави.
Cпинюся ще на одному аспекті цієї проблеми. ФПУ зберегла
унікальний цілісний комплекс санаторно-курортних установ, який дає змогу
відновлювати професійне здоров’я постраждалих на виробництві, здійснювати
реабілітацію хворих, зберігати здоров’я майбутніх матерів, чорнобильців,
інвалідів.
Виконуючи важливу соціальну, по суті державну функцію, ми
зобов’язані підвищити ефективність наших оздоровниць, забезпечивши при цьому
належну якість послуг і доступність їх для масового споживача.
З огляду на це ми з трибуни з’їзду звертаємося до Вас,
шановний Вікторе Федоровичу, з проханням підтримати нашу пропозицію про
створення на базі профспілкових санаторіїв, із включенням державних та відомчих
здравниць, Національного санаторно-курортного комплексу в рамках
державно-профспілкового партнерства. Хочу наголосити, що у нас для цього є науковий
і методичний потенціал «Укрпрофоздоровниці», визнаний одним із кращих у Європі.
Складові чинники гідної праці!
Усі зазначені вище аспекти праці, що вимагають докорінних
якісних змін, є важливою складовою такого цілісного поняття, як «гідна праця».
Відомо, що МОП визначила створення умов для гідної праці пріоритетним завданням
соціальних партнерів усіх країн.
Ще 2008 року від імені уряду України міністр праці і
соціальної політики підписав у Женеві Меморандум про реалізацію в Україні
Програми гідної праці. Але, на жаль, незважаючи на неодноразові ініціативи ФПУ,
міністерство за час, що минув, практично нічого в цьому напрямі не зробило. А
сьогодні з його назви зникло навіть саме слово «праця».
У цих умовах ідея лібералізації праці, спрощення прийому і
звільнення працівника, так званий гнучкий найм, приховують у собі пряму загрозу
підриву трудових стосунків, що склалися, і захисту працівника. Ми повинні дати
відсіч такого роду намірам. Саме цим можна пояснити спробу перекроїти проект
Трудового кодексу, в якому досягнутий певний баланс працівника і роботодавця.
Тому головним завданням нашої майбутньої п’ятирічної роботи
є боротьба за гідну працю.
Соціальна реформа
Погодьтеся, що вже давно назріла чесна, відверта розмова про
реформу соціальної політики країни.
Будучи за Конституцією соціальною державою, Україна за 15
років після прийняття Основного Закону фактично так і не стала такою. Донині не
вироблено навіть концептуальної моделі. Звідси – безсистемні, фрагментарні
рішення, що, як правило, ущемляють права громадян.
Держава повинна дати чітку відповідь, у яких межах кожен
громадянин може розраховувати на забезпечення його конституційних прав на
доступне житло, безплатну медицину й освіту, і якими мають бути роль і внесок у
це бізнесу та працівника.
Вирішити проблему бідності без відповідей на ці питання
просто неможливо.
Мотивація профчленства
Я спинився лише на окремих, основних для профспілок,
питаннях – стабільній зайнятості, безпечній праці, гідній заробітній платі,
соціальному захисті. Але, зрозуміло, спектр наших завдань – значно ширший. Вони
виділені у Резолюціях – про молодь, захист трудових прав, якісне громадське
обслуговування та інших.
І тут я хотів би перейти до другої частини нашої розмови –
про те, що ми
маємо зробити у
профспілковому русі, аби ефективно реалізувати поставлені завдання і виправдати
надії та сподівання членів профспілок.
Одним із пріоритетів має стати робота безпосередньо з кожним
трудовим колективом, де відсутні профорганізації, з метою створення там наших
первинок. Найближчими роками ми повинні не лише зупинити падіння профспілкового
членства, а й перейти до його нарощування.
Необхідно розгорнути системну роботу з тим, щоб охопити
впливом кожен трудовий колектив, де відсутні профспілки. При цьому у спілчан
слід формувати нове мислення: вступати до профспілки потрібно не з метою
задоволення якихось споживацьких потреб, а для захисту своїх прав.
На принципово нову основу буде поставлено роботу
профспілкової науки, наших навчальних центрів. Потрібно провести кампанію щодо
ліквідації економічної і правової неграмотності для спілчан і сформувати
систему підготовки висококласних профспілкових кадрів з ведення колективних
переговорів, організаторів акцій протестів і страйків. Настав час створити
Інститут профспілкового руху, який готуватиме лідерів високого рівня.
Зрозуміло, що ми зможемо встигати за динамікою суспільних
перетворень, соціально-економічних реформ лише в тому разі, коли ФПУ являтиме
собою єдине, монолітне і добре організоване об'єднання, здатне адекватно
реагувати на виклики часу.
Проте слід чесно визнати, що за останні п’ять років нами для
власної модернізації зроблено надто мало. Попереднім з’їздом, Радою приймалися
правильні рішення, що стосувалися зміцнення Федерації, виділення зон
відповідальності профспілкових організацій кожного рівня, структурних змін,
управління майном, єдиної кадрової і фінансової політики. Однак багато чого так
і лишилося на папері.
Проведені напередодні з’їзду зустрічі з делегатами,
профспілковим активом підтвердили необхідність забезпечити вертикаль ухвалення та
виконання рішень, яка б ефективно діяла, на принципах демократичного
централізму.
Друга пропозиція. Чітко розділити повноваження та зони
відповідальності – від Ради Федерації до профкому первинки. Член профспілки має
знати, до кого він може звернутися, хто зобов’язаний надати йому конкретну
допомогу.
З огляду на такий підхід мають будуватися і фінансове
забезпечення профспілкових функцій на кожному рівні, і відповідний розподіл
профвнесків. Пропоную доручити Раді Федерації на найближчому засіданні виробити
з цього питання необхідне рішення.
Під час зустрічей з делегатами неодноразово пропонувалося
створити єдиний Фонд солідарних дій. Погодьтеся, лише фінансова спроможність
помножена на профспілкову солідарність додасть сил нашим діям, у тому числі боротьбі
профспілок на конкретних підприємствах.
Консолідація проти диктату капіталу
Федерація профспілок України як найбільше профоб’єднання
усвідомлює свою відповідальність за розвиток профспілкового руху в цілому в
країні. В останні роки в Україні консолідувалися здорові профспілкові сили, що
представляють реальні трудові колективи і членів профспілок. Уперше на таких
засадах ми створили Спільний представницький орган профспілок. Сформовано
профспілкову сторону Національної тристоронньої соціально-економічної ради,
підписано нову Генеральну угоду.
Для посилення профспілкового руху ФПУ й надалі
співпрацюватиме з профспілками інших країн і
міжнародними організаціями. Це об’єктивно необхідно в умовах глобального
наступу світового капіталу на трудові права і соціальні гарантії. Диктатові
міжнародних фінансових інституцій ми повинні протиставити профспілкову єдність
і солідарність, зміцнюючи зв'язки з МОП, економічною соціальною Радою ООН.
Попереду плідна робота
Закінчуючи свій виступ я хочу подякувати членам Ради,
Президії Федерації профспілок України, фахівцям апарату ФПУ, всьому
профспілковому активу за нашу спільну непросту роботу щодо захисту інтересів
трудящих.
Користуючись нагодою, хочу також передати слова подяки
міжнародним профспілковим об’єднанням і профцентрам за солідарну підтримку,
коли нам було особливо важко.
Попереду – п’ять років напруженої творчої роботи, яка
повинна згуртувати наші лави, привести до розуміння і підтримки наших цілей
усім суспільством.
Як говорив великий Кобзар, «Борімося – поборемо»!
Дякую за увагу.
25.03.2011
|
