ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Свято віри і Русі

Судячи з переказів, літописів, матеріальних пам’яток, християнське віровчення на зем­лях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з’явилося практично відразу після його поширення у світі.

На момент прийняття християнства у Київській Русі існувала велика кількість різних віровчень і на­прямів, серед яких язичництво, християнство (грець­кого й латинського обрядів, усе ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (по­ширене у сусідній Волжській Булгарії, а отже, без­сумнівно, відоме й на Русі), іудаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокре­ма Києві). Тож перед Володимиром Великим поста­ло складне завдання – спинитися на одному з віров­чень про єдиного Бога, яке й стане державною релі­гією. Оскільки Київська держава підтримувала тіс­ні стосунки з Візантією – найбагатшою, могутньою і найвпливовішою державою того часу, тому і було зроблено вибір на користь християнства.

Після офіційного хрещення киян ця релігія стає державною релігією Київської Русі. Тоді й розпочи­нають зводити безліч храмів, деякі з яких зберегли­ся й донині.

Так, у ХI столітті монахи Антоній і Феодосій заснували Києво-Печерський монастир, що 1688 року дістав статус лаври, який могли отримати тільки великі й значні монастирі. В 1108–1113 роках за правління онука Ярослава Мудрого київського князя Святополка було зведено Михайлівський Золотовер­хий Собор. У XI столітті в самому центрі Києва по­став Cобор Святої Софії. Нині це найцінніша спору­да Державного архітектурно-історичного заповід­ника «Софійський музей», на території якого розташо­ваний чудової краси ан­самбль пам’яток україн­ського зодчества XI–XVIII століть.

Тож пишаймося духо­вною і архітектурною спад­щиною України, шануймо її історію і культуру.

Фото автора

Усі новини