|
Гори, ліс – краса,
серед якої розташувався Манявський скит – чоловічий Хресто-Воздвиженський монастир.
Це була моя друга екскурсія в Карпатах, звичайно, не така активна, як похід до
чабанів, одначе надзвичайно цікава і захоплива. Приїхавши до села Манява, що в Івано-Франківській
області, ми не побачили нічого особливого – як і в кожному селі цього регіону
тут були невеличкі церкви. А де ж монастир? Проїхавши далі, за село, далеко у
лісі ми побачили церковні бані – це і був Манявський скит.
Засновниками монастиря
у 1608 році стали вихованці Афону Йов Княгиницький та Іван Вишенський. У 1621
році Манявський скит отримав грамоту Ставропігії від Константинопольського патріарха.
Це, по суті, означало – пряме підпорядкування монастиря Константинополю, що стало
унікальним випадком в історії православ’я.
Така подія стала великим
поштовхом для розвитку монастиря і вже у середині ХVІІ століття у Манявському скиті
перебувало понад 200 монахів. У 1628 році на Київському соборі монастиреві дали
звання прота, тобто головуючого. Таким чином, скиту було підпорядковано 556 монастирів!
Сам же скит було обнесено
мурами і зведено три оборонні вежі, що давало можливість ченцям відбивати татаро-турецькі
напади. Під час одного з них (у 1776 р.) монастир таки не вистояв і був знищений
турками. Проте вже 1781 року був відбудований. У 1785 році, коли Галичина потрапила
під владу Австрії, монастир було закрито. В 1970-1980 роках на території монастиря
проводилися реставраційні роботи, після яких ці території було оголошено історико-архітектурним
заповідником. І лише у травні 1998 року в Манявському скиті знову було відкрито
чоловічий Хресто-Воздвиженський монастир, який нині підпорядковується УПЦ КП. Також
було відбудовано дерев’яний Хресто-Воздвиженський собор, попередник якого після
закриття монастиря був перевезений до Надвірної і там згорів у 1914 році. Проте
іконостас було врятовано і спочатку перевезено до Богородчан (звідки і походить
його сучасна назва – Богородчанський іконостас), а потім до Львова, де він перебуває
з 1923 року в Українському Національному музеї. Помилувавшись красою, величчю
і неприступністю монастиря, наша група вирушила до Блаженного каменя, що розташований
приблизно за кілометр від монастиря – у глибині лісу. Ченці розповіли нам кілька
легенд про це місце. В одній із них йдеться про те, що в ХІІІ столітті сюди, до
каменя, прийшли й оселилися перші ченці. Монахи, тікаючи від монголо-татар, шукали
нове місце для обителі, але довго не могли ніде зупинитися, тому що вода на новому
місці не мала такого самого смаку, як і свячена вода з попереднього монастиря.
І лише біля Блаженного каменя вони знайшли таке місце.
За іншою версією,
в скиті був похований гетьман Іван Виговський. Проте могили його на території монастиря
так і не знайшли, хоча і в інших місцях його поховання не відоме також.
Ще одну розповідь,
яка більше схожа на легенду, ми почули від тамтешніх ченців. Отож, як повідали вони,
Манявський скит був з’єднаний підземним ходом із Пнівським замком. Зважаючи на
відстань (близько 30 км)
і гірський рельєф, це мало ймовірно. Проте – все може бути...
Напившись святої води
біля Блаженного каменя, погулявши величезною територією скиту, ми повернулися
до монастиря, де ченці пригостили нас обідом. До того ж, це був не простий обід
– ми скуштували страви, які вживають самі монахи.
Тамтешні ченці радо зустрічали
гостей
Капличка для молитви – просто серед лісу, далеко від монастиря
Колись таке спорудження допомагало ченцям тримати оборону від турків
Краса монастиря зсередини
Фото автора |
