Щороку, як і більшість
українців, я звикла проводити свою літню відпустку, ніжачись на тепленькому пісочку
під лагідним сонечком поблизу моря – в теплих краях. Та цьогоріч вирішила змінити
пасивний відпочинок на активний, тож вирушила в Карпати. Друзі насміхаються й
досі, мовляв, на лижах хоч покаталася? Чомусь уже традиційною стала думка, що літній
відпочинок – море, а от взимку – гори, лижі… Побувавши там, запевняю – краще гір
можуть бути тільки гори, до того ж у будь-яку пору року! Про неймовірну красу гірської
природи, стрімкі ріки, захоплюючі водоспади, чудові походи та екскурсії спробую
розповісти в цьому та наступних матеріалах. Отже, перший день у Карпатах – похід
на полонину до чабанів.
Напевно, кожна дитина
знає, що сир виготовляється на заводі, а придбати його можна в магазині. Однак
наша група, вийшовши з автобуса, вирушила не звичними вулицями міста в пошуках
улюбленого продукту, а стежками, лісами й полонинами, аби дізнатися, як і де
роблять сир у Карпатах.
Похід до чабанів
– це подорож на полонину, де гуцули випасають худобу, тож ми заздалегідь знали,
що нас очікує екскурс у процес приготування різних видів сиру, а також його дегустація.
Щороку в квітні вони виходять із худобою високо в гори на широкі полонини, де
залишаються аж до початку вересня. Там вони доглядають худобу: випасають, доять...
Частину отриманого свіжого молока передають господарям, із решти роблять сир, бринзу,
будз, вурду. Попрацювавши ціле літо в горах, чабани повертаються додому…
Наш похід можна назвати
походом у гості. Саме так, адже гуцули – це незвичайний народ, вони неймовірно
доброзичливі та завжди раді гостям. Однак шлях до них, як виявилося, був не з простих,
у пригоді стали навіть гумові чоботи і дощовики. Сама карпатська природа своєю
красою та неймовірно зеленими фарбами неначе сповіщала нас про часті дощі, а погода
там і дійсно змінюється кілька разів на день.
Дорогою ми бачили,
як вирощують малесенькі смереки та ялини, аби потім висадити їх та омолодити могутній,
величний ліс. Також уперше в житті я дізналася, що новорічна ялинка, яка щороку
милує наше око святковим убранням, – це зовсім не ялинка, а здебільшого смерека
чи сосна! Сама ж ялинка – рідкість навіть у карпатських лісах, де її лише близько
4–5%, а от смерека займає понад 80% усього лісу. До того ж голочки ялини зовсім
не колючі, а незвичної заокругленої форми.
Вдихаючи чисте повітря,
милуючись надзвичайною красою Верховинської долини і Карпатських хребтів, ми
за кілька годин дійшли до невеличкого двору, що потопав у зелені. Це і було поселення
пастухів. На перший погляд звичайний будиночок, хлів, за двором – кілька голів
худоби, решта десь пасеться в лісах… Однак, лише опинившись у самій середині процесу
розумієш, що виготовлення сиру – то нелегка справа. У невеличких кімнатах ми не
побачили спеціального обладнання – тут все просто: дерев’яні діжі, відра, чани...
А головна краса – це, звичайно ж, майже готовий сир, який дозріває високо під
стріхою, а точніше – коптиться над ватрою (багаттям), схожий на величезні паляниці.
Звісно, секрети виготовлення
карпатського сиру нам так і не відкрили – чабани просто жартували, мовляв, сир
смачний, бо молоко в нас особливе! Тож, покуштувавши карпатського сиру й поспілкувавшись
з гуцулами, ми вирушили до автобуса. І на наш подив він був зовсім недалеко, і не
тому, що переїхав з місця відправлення, а тому, що нас повели найдовшим шляхом,
аби ми змогли помилуватися красою цієї місцевості та як слід насолодитися походом.
Спершу нас, зморених туристів, дещо обурила кількість пройдених «зайвих» кілометрів,
але коли розпочався дощ із грозою, ми подякували нашим поводирям за те, що шлях
назад вони таки вкоротили…
Карпатські гори – найкращі у світі!
Давня карпатська технологія виготовлення сиру актуальна і сьогодні.
Такого екологічно чистого, корисного і смачного сиру в супермаркеті не купиш!
Автор варить банош – національну страву з кукурудзяного
борошна на сметані з сиром і маслом. Смачно!
Фото автора |