|
Що більшість українців
знають про Говерлу? Зі шкільної програми відомо, що це найвища гора України. І це
справді так. Що ця вершина знаходиться в Карпатах. Теж вірно. А ще ми знаємо, що
на Говерлу часто сходить один із колишніх президентів. Ось, начебто, і все. Ну,
принаймні, що мені було відомо. Доки не побачив її на власні очі…
Спочатку ми з друзями
дісталися Івано-Франківська, звідки на автобусі доїхали до Ворохти. Далі на тому
ж маршруті попрямували до селища Заросляк (за назвою спортивної бази, розташованої
поряд). Місце тихе, дуже мальовниче, а головне – як для мешканця мегаполіса – з
неймовірно чистим повітрям. Легені радіють, коли робиш повний вдих! Якщо ви забули
купити воду і продукти, не засмучуйтеся. Тут є сувенірний ринок, де можна придбати
все необхідне. І саме звідси почалося наше перше випробування – дістатися до метеорологічної
станції для ночівлі.
Неподалік Заросляка
знаходиться КПП Карпатського національного заповідника, де перепустка для туристів
на Говерлу (видається на КПП) коштує 15 грн, для дітей – 5 грн. Видаючи перепустку,
вас записують у книгу! Особисто для мене це незрозуміло, адже коли людина повертається,
відмічатися їй не потрібно. Як в анекдоті: «Кулі пішли…», а чи дісталися вони цілі
– байдуже.
Підіймаючись на метеостанцію,
ми зрозуміли, що шлях попереду зовсім нелегкий! Важкі рюкзаки, дощ, мряка, мокрі
зарості значно ускладнювали підйом. Діставшись метеостанції, ввечері влаштували
собі невеликий пікнік із сосисками.
Уранці наші очікування
важкого підйому справдилися. Густий туман і дощ промочили одяг за кілька хвилин.
Ми з друзями домовилися,
що спочатку підемо на озеро Несамовите. До нього дійшли без пригод. Час від часу
дорогою траплялися інші туристи: хто йшов униз, хто, навпаки, підіймався на гору.
Інколи туман відступав і нашим очам відкривалися чудові гірські пейзажі на тлі
безмежної сині неба.
Стежки маршрутів досить
уторовані, тож народу тут буває чимало. Прохання і постійні заклики «Не смітити!»,
на жаль, сприймають не всі. Тому розкидане обабіч стежки сміття дещо псує враження
від довколишньої неймовірної краси.
Переночувавши біля
озера Несамовите, вранці ми зібрали свої пожитки й рушили в бік Говерли. Шлях від
озера виявився довгим і пролягав крізь три «горбочки» (за словами місцевого лісника),
тобто гори Данціж, Пожижевську і Брескул. А ще я дізнався про цікавий факт: саме
на вершині Говерли пролягає кордон Івано-Франківської і Закарпатської областей.
Діставшись до підніжжя
гори, ми почали підійматися, і з кожним кроком робити це було все важче. Піднявшись
на малу вершину Говерли, можна перепочити перед підйомом на головну вершину України,
роздивитися. Ще раз переконуєшся в мудрості тих, хто ходить у гори не вперше й
обирає для цього певний сезон, час доби та інші важливі умови для сходження.
І ось ми вже на вершині!
Навіть щільний туман і сильний вітер не здатні зіпсувати відчуття, яке охоплює
тебе, коли ти розумієш, що підкорив висоту в 2061 метр!
Удосталь пофотографувавшись
на тлі українського тризуба і прапора України, ми почали спускатися, вибравши
«синій» маршрут. Здається, найважче вже позаду, та кажуть, що спускатися складніше,
ніж підійматися. І це справді так! Маршрут виявився дуже складним і небезпечним.
Уся стежка була вкрита хистким камінням, що будь-якої миті могло зірватися вниз.
Схил Говерли в цьому місці доволі крутий і швидко спускатися взагалі не рекомендується.
Але ми успішно здолали складну ділянку, милуючись гірською річкою з численними
містками.
Спустилися вниз до
початку маршруту в чудовому настрої. Начебто звичайна прогулянка, проте відчуття
піднесення довго не полишало нас, незважаючи на втому. Вже тут ми дізналися, що
в перекладі з угорської Говерла означає «Снігова гора» (Hovar). Її вершина і насправді
вкрита снігом, часто навіть посеред літа. І ще ми зрозуміли, що в Україні є справді
дивовижні місця, красу яких важко передати у фотознімках. Краще побачити на власні
очі.
Неперевершена краса! Тут небо сходиться з землею...
Струмок – один з багатьох, що біжать з Карпатських гір
Фото автора |
