ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ПО-ПОЛТАВСЬКИ

Зашореним очам неможливо побачити щось інше, окрім нав’язаного, усталеного, дозволеного. Нашій прокурорській братії свого часу нав’язали статус зверхності, усталили вільне поводження з правом, до­зволили бути хамами. Вона ж бо й слідує державному хамському дис­курсу: «прокурор додасть». Ви, співвітчизнику, замислювались над тим, чому поміж нас побутує саме оця ідеологема? Чому наш прокурор не «помилує», не «виправдає», не «пом’якшить»? А саме «додасть»?

У не вельми освічених колах чиновного люду, тобто у переважній його більшості, побутує думка щодо небесного, якогось сакрально-містичного призначення держави. Отямтесь, заблудлі, - ви разом із усіма президентами, міністрами і, уявіть собі – навіть обласними прокурорами, найняті нами для технічного забезпечення задоволення наших земних потреб та інтересів. І захмарні оклади, укупі з «нащедрованим», ви напихаєте до власних кишень із податків обідраного українця. У прокурорського клерка (жодних натяків на посадову упослідженість!) немає ніякого права нас повчати, наставляти, а тим паче – забирати хату, прикриваючись державними інтересами.

Звісно, приводів позбиткуватися над слабаком, а на похилену вербу й коза скаче, пересічний громадянин завжди має вдосталь. Сьогодні слабують українські профспілки, які наразі не вельми успішно боронять права та інтереси замордованих реформами спілчан. Серед ознак принизливого безсилля і традиційна «кишеньковість» профкомів, і совкова ментальність перестаркуватої дещиці профспілкового чиновництва, і невідповідність структур виробничим та громадським викликам, і профанація соціального діалогу, і фінансова неспроможність цілої низки ланок тощо. Але, на наш погляд, «плохенькими» робить профспілки насамперед споживацький підхід члена профспілки до власної організації самозахисту. Признайся, колего-спілчанцю, й тобі ж, бува, муляє: «я отакі внески плачу, а «профсоюз» мені – що?!». Хибуєш, друже, з претензіями, бо перевертаєш профспілку з ніг на голову. Коли-небудь прикинь, чому твої данські чи німецькі побратими на теренах найманої праці, не отримуючи ні путівок, ні матеріальної допомоги від свого тред-юніону, на його заклик мільйонами виходять на вулицю домагатися підвищення вже й так пристойної зарплатні на одну соту відсотка? Ні, не жирують. Просто сплачують внески на солідарну взаємодію у боротьбі за свої права. І нашу профспілкову акцію протесту можна буде поіменувати «всеукраїнською» лише тоді, коли не п’ять-десять тисяч протестувальників делікатно потовчуться під вікнами Кабміну, а сотня-третя тисяч спілчан хоч би на день перекриє рух депутатських лексусів Хрещатиком. Та ще, не доведи господи, якийсь би й перекинувся…

Помріяли. А тепер - до проблеми. Бо тест на солідарність, по всьому, доведеться невдовзі проходити і полтавському спілчанському загалу.

Проблема виникла на початках українських змагань за незалежність. Ще у 1992 і 1994 роках Верховна Рада України визнала державним майно загальносоюзних громадських організацій. Аж до моменту законодавчого визначення суб’єктів права власності. Під експропріацію гамузом підпало добро, нажите зловісною КПРС, її надійним підростом ВЛКСМ, мілітаристським ДТСААФом, різноманітними товариствами на кшталт любителів великих вандейських бассет-гриффонів і рятувальників на водах. Ні, панове, не грішіть, наші нардепи майном маніпулювали не згарячу, і посткомуняцький справедливий шал тут ні до чого. Клієнти Пенсійного фонду, певно ж, пам’ятають, як прокочувалося над нашими мітингами полум’яне: «Служило партійним посіпакам, нехай народові послужить!». У 90-і всуціль торжествувала справедливість.

Правда, з «привідним паском від партії до мас», найбільшою громадською організацією – профспілками, в Україні вийшло складніше. Бо Українська республіканська рада профспілок та утворена у 1990 році Федерація незалежних профспілок України як правонаступниця майна Укрпрофради ніколи не були загальносоюзними організаціями. Навіть, якщо, згнітивши серце, погодитись з юристами-схоластами і визнати структурну належність Укрпрофради до пріснопам’ятної ВЦРПС, то самостійну ФНПУ, утворену до розпаду СРСР, навіть начотникам слід бачити таки суверенним об’єднанням. На яке поширюється ст.34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»: « Власність профспілок, їх об’єднань. Профспілки, їх об’єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Право власності профспілок, їх об’єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або інших підставах, не заборонених законодавством; …».

В інтелігентній компанії не прийнято опонентів тикати носом в їхнє ж трактування, але тут не до етикету – зачепило, тичемо:«… Стосовно пропозиції про вилучення у ФПУ майна, що є її власністю на законних підставах, … то її вилучення не узгоджується із ст. 43 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений прав власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток із мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Зазначимо, що те, що майно профспілок відноситься до приватної власності, підтверджується тим, що за Конституцією України власність в Україні поділяється на приватну, державну та комунальну. Оскільки майно профспілок не є ні державною, ні комунальною власністю, воно відноситься до об’єктів права приватної власності» (висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України №16/3-1658 від 24.11.2004 р.).

Окрилена наведеним висновком юристів-професіоналів, Полтавська облпрофрада лише в 2009 році вирішила документально оформити і свої права на зведений за власні кровні членські профспілкові внески в 1974 році навчально-методичний центр (в народі відомий як «профкурси») по вулиці Ляхова, 1. Чому так пізно? Та не було серйозного приводу - ласі до чужого претенденти зачаїлись, а приспані розрекламованими надіями на «розбудову соціально-орієнтованої правової цивілізації» місцеві профспілкові очільники безпечно розслабились.

Очунялися власники тільки тоді, коли посеред нульових заангажованими колами прошелестіли чутки щодо переділу буцімто «нічийого» майна, бо усі шахти, газети і пароплави вже перебували в руках «успішного менеджменту». Виконавчий комітет Полтавської міської ради на чолі з А.В. Матковським за кваліфікованим висновком Бюро технічної інвентаризації, який базувався на бездоганній документальній базі, прийняв очікуване рішення №166 від 20.05.2009 р. «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова,1» – приміщення визнавалося профспілковим, 7 квітня 2010 року облпрофрада отримала й свідоцтво.

Еге ж, розкопилили оптимісти губи. То рабовласницький Рим жив по-людськи, шануючи сакраментальний принцип верховенства права – duralex, sed lex. Нашим «патриціям» закони не писані.

Прокуратори судової мафії під дахом головного Іуди (наразі на зароблені тридцять срібників пахан безбідно мешкає під Ростовом), цинічно ігноруючи положення Конституції України, Цивільного кодексу України, законів України, міжнародного права відносно непорушності та захисту права власності, розпочали масштабний наступ на майнові права ФПУ та її членських організацій.Майнові конфлікти один за одним спалахували в Чернігові, Івано-Франківську, Ужгороді, Одесі.

Біда прийшла й до профспілок Полтави.

Спершу непідкупні законники конфіскували у них Будинок спілок (вул. Соборності, 37), наданий державою у володіння радянським профспілкам ще в 1948 році. До уваги не бралася і та важлива обставина, що вщент зруйнована нацистами будівля була відновлена коштами профспілок, і та, що пам’ятку архітектури у середмісті Полтави в останні часи бідна як церковна миша облпрофрада утримувала теж самотужки. Полтавців і гостей міста вже тепер відлякує жалюгідний вигляд анексованої у облпрофради Фондом державного майна колишньої губернаторської резиденції та паркану навколо неї – комплекс невідворотно сповзає до стану руїни бовваніючого навпроти Кадетського корпусу. На резонну пропозицію щодо переселення до гарного і престижного приміщення, комизи з обласної правничої еліти висловили презирливе «Фе!» - бачите, їм губернаторські опочивальні в колишньому Будинку спілок видалися «схожими на каземати». А оскільки методика нахрапу цією структурою відпрацьована досконально, завидюще її око вперлося в обжитий і сяк-так впорядкований господарями будинок навчально-методичного центру профспілок по Ляхова, 1.

Цитуємо суддю господарського суду Полтавської області М.М. Кульбако: «Заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, та Полтавської обласної ради професійних спілок про визнання недійсними пунктів 2,3,4 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради №166 від 20.05.2009 р. «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомості по вул. Ляхова,1»; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 07.04.2010 р., видане Полтавській обласній раді професійних спілок Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на будівлю загальною площею 2330,1 кв. м вартістю 43106850, 00 грн. за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1; визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно - окремо розташовану адміністративну п'ятиповерхову будівлю загальною площею 2330,1 кв. м, вартістю 43106850, 00 грн. за адресою: м. Полтава, вул. Ляхова,1, посилаючись на те, що вищезазначене нерухоме майно є загальнодержавною власністю».

Пан Кульбако, звісно, ні сном, ні духом не чув ні про 43 статтю Конституції України, ні про 34 Закону України «Про профспілки…».

Нарешті, квінтесенція. Виявилося, що ні сном, ні духом про статті Конституції і Закону України не чули й клерки з Кабміну: 11 січня 2018 року Прем’єр-міністр В.Б. Гройсман підписав розпорядження №13-р про передачу приміщення по вул. Ляхова, 1 в Полтаві «в оперативне управління Генеральній прокуратурі України». Поки що ми дотримуємося версії про очевидну підставу Прем’єра неграмотними колегами – такого рангу очільник, навіть по вуха завантажений проблемами галопуючої інфляції, стосунками з МВФ та поглибленням соціального діалогу, Конституцію і закони своєї країни має знати назубок.

Цвяхом у труну соціального партнерства є оця інформативна преамбула до кабмінівського розпорядження: «Уряд прийняв рішення про закріплення будівлі по вул. Ляхова, 1 у м. Полтаві на праві оперативного управління за Генеральною прокуратурою України. Це дасть змогу забезпечити працівників прокуратури Полтавської області робочими місцями відповідно до затверджених державних правил і норм з охорони праці та сприятиме підвищенню ефективності діяльності прокуратури області».

Вчиталися, панове? Не знаємо, як вам, але нам видаються очевидними расистські нахили розробників цитованого розпорядження. Чи хтось не помічає ознак відвертої дискримінації найбільшого всеукраїнського громадського об’єднання, соціального партнера Уряду?! Як же й вдавалося до цього часу «білим», таким поки що нещасним, замореним галерною працею полтавським прокурорам стояти на сторожі українського, «найдемократичнішого» – хто б сумнівався, права в тісних кабінетних комірчинах, в нестерпних умовах, безкінечно далеких від затверджених державних норм і правил з охорони праці? «Чорним» профспілковим працівникам облпрофради та сімнадцяти обласних галузевих профспілкових організацій, котрі безкарно розкошували у зведених за власний кошт «апартаментах», ще, бувало, й встряючи зі своїми «правами трудящих» у прокурорське «рєшалово», нормальні умови праці і державні стандарти, виходить по всьому, «не дозволені» за визначенням! Апартеїд, панове.

Ви б, люди, бачили, як нахабно невиховані посланці експропріаторів нишпорили чужими кабінетами сливе з рулетками наперевіс, готові негайно з вікон на сніг викидати профспілкове лахміття укупі з власниками! Аякже, дайош націоналізацію, привалило! Ні, до наганів і закликів «Вся влада прокурорам!» ще не дійшло.

Про «поглиблення соціального діалогу по-полтавськи» поінформовані Президент України Петро Порошенко, Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, Генеральний прокурор України Юрій Луценко, Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська, Надзвичайні і Повноважні Посли Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччини та Данії в Україні Марі Йованович, Джудіт Гоф, Ернст Райхель, Рубен Медсен, Генеральний директор Міжнародної організації праці Гай Райдер.«В курсі дєла» місцеві соціальні партнери профспілок голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький, голова Полтавської обласної державної адміністрації Валерій Головко, голова обласного об’єднання роботодавців Сергій Змієвець.

Посміємо порадити шановному Володимиру Борисовичу Гройсману два варіанти виходу з майнового цугцвангу. Перший, логічний: скасувати протиправне розпорядження щодо рейдерського захоплення профспілкової власності Генеральною прокуратурою. Варіант другий, дорожчий: виділити Полтавській обласній раді профспілок 43106850, 00 грн, як передбачену винятковими мотивами суспільної необхідності компенсацію за відчуження об’єктів права приватної власності. У повній відповідності із хворобливою уявою автора судового присуду про вартість будівлі по Ляхова, 1. Бо складається враження, що суддя-господарник не лише не читав Конституції, а й ще нічого не чув про елементарну амортизацію та залишкову вартість.

P.S. На зустрічі, яка відбулася 28 лютого за участю народного депутата України, представника Федерації профспілок України у Верховній Раді України Сергія Капліна, заступника голови ФПУ Володимира Саєнка, заступника голови Полтавської облдержадміністрації Олега Пругла, членів президії обласної ради профспілок, сторони конфлікту визначилися з позиціями. Законні власники будинку – профспілки – заявили про рішучі наміри боронити свою хату усіма доступними засобами. Представники сторони, котра зазіхнула на чуже, на чолі із заступником прокурора області Олександром Савенком звично апелювали до «букви закону» і крутили тією буквою, як циган сонцем.

Вадим ДЕМИДЕНКО

Усі новини